Моя невістка не місцева, сама з Ужгорода. То мій син до неї у гості приїде, то вона на вихідні погостює в Тернополі. Так діти каталися туди-сюди майже рік, але потім мій Вася зробив нарешті Марині пропозицію.
Сваха подарувала молодятам нову квартиру в Ужгороді. Ще й ремонт зробила за свої гроші. Я думаю, що вона таким чином не хотіла просто доньку до нас відпускати. Таке враження, наче Марині тоді було 10 років, а не 23.
Ну але то їх діло, хай самі розбираються. Добре, що є свій дах над головою. Тим паче, Вася швидко знайшов в Ужгороді собі нову роботу з більшою зарплатнею.
Через таку велику відстань ми досить рідко бачилися. То майже 400 кілометрів, дорога дуже далека і важка. Я приїздила до дітей вкрай рідко, бачилися тільки на Великдень, Різдво та дні народження. Однак, син щовечора мені телефонував, розпитував, як мої справи, що нового.
І от цього вересня мій онук Микитка пішов у 1 клас. Я одразу взяла квитки до Ужгорода, купила онукові гарні зошити, альбоми, багато кольорових фломастерів та розмальовок. Ну і великий пакет солодощів.
Василь зустрів мене на вокзалі, привіз додому. Маринка приготувала салатики, запекла курку та ще й переклала пляцок Спартак. Потім у гості прийшла сваха, ми так гарно посиділи за столом.
Я помітила, що син дістав з шафи надувний матрац та почав надувати, а невістка прасувала постіль.
– То ви кому?
– Тобі, мамо. Поставимо на кухні, там якраз місця вистачить. Я тільки стіл пересуну.
– Тобто ти хочеш, аби я зі своєю хворою спиною товклася на цьому матраці?
– А що тут такого?
– У вас ліжко ортопедичне в спальні стоїть. Не можете самі переночувати на матраці?
Але тут вже невістка влізла в нашу розмову:
– Я перепрошу, але може б ви не командували у чужій квартирі? Мені мама сама то ліжко купила. І я вирішуватиму, хто і де буде спати.
– У мене спина хвора, я..
– І голова, я так бачу.
Це вже була остання капля терпіння. Я старша жінка та не дозволю нікому об мене витирати ноги. Взяла сумку, валізу та швидко знайшла в інтернеті невеличкий готель. На щастя, там були вільні номери.
Зранку прокинулася, пішла до Микити на перший дзвоник. Невістка навіть не віталася, весь час удавала, наче мене нема. Тільки Вася запитав, де я ночувала і все.
Після свята діти почали розходитися. Я мала вже їхати додому, купила квитки на потяг. Але невістка не дала онукові попрощатися зі мною, Микитка тільки помахав мені ручкою з машини.
– Ма, ну ти дійсно вчора була не права. Це ж квартира Марини, – бурмотів під носа Вася.
– Ох, сину-сину, не думала, що ти таким підкаблучником станеш.
Вася тільки сумно видихнув, викликав мені таксі на вокзал. Але навіть не поцікавився потім, як я доїхала додому, чи все добре.
Ну ось так наші з невісткою стосунки зіпсувалися. Вона не хоче по телефону говорити і онука не привозить на вихідні у гості.
Тут діло не в матраці, а в елементарній повазі до старшої людини. Марина хотіла мені постелити спати, наче собаці дворовій, десь на кухні. Ще й нахамила.
А син? Мовчав у тряпочку, навіть не заступився. От невже він мене, рідну мати, проміняв на якусь дівку?
Я розумію, що Марина його жінка, але вона точно не мала права зі мною так поводитися!
На Вашу думку, хто не правий у цій ситуації – невістка чи свекруха?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!