Життя не шкодувало мого дядька Петра. Він дуже добра людина. Та дружина покинула його, коли поїхала на заробітки. Знайшла там собі чоловіка. Дітей забрала і так налаштувала, що вони рідного тата зневажають, бачити не хочуть. Хоча він для них усе робив. Працював, ніколи не вживав.
Дитиною я заздрила двоюрідному брату і сестрі, що такого батька мають. І ось він один, нікому не потрібний. Повернувся в батьківську хату, адже квартиру, котру самотужки купив віддав колишній. Вона її продала, пояснювала, що в Італії важко, потрібні гроші на дітей.
Доки бабуся була жива, Петро ще якось тримався. Та після її смерті зовсім розкис, почав хворіти. Нещодавно я поїхала в село, адже не могла до нього додзвонитися досить довго. Заходжу й бачу, що дядько на підлозі лежить. В сльозах викликала швидку, а тоді зателефонувала чоловікові:
– Любий, зрозумій, я не можу його тут залишити.
– Але ж нам так важко. Та й квартира мала зовсім.
– Любий, ми щось вигадаємо.
Дядька забрали до лікарні. Виявилось, в нього мікроінсульт. Це було жахливо. Потім ми привезли його додому. Облаштували на кухні диван, я його доглядала, навіть відпустку довелось взяти.
Мені було досить складно. Двоє дітей, чимало роботи вдома. Ще й працювала понаднормово, адже рік тому ми взяли автівку в кредит. Це була необхідність, адже ми живемо на околиці. Та найважче стало згодом, коли чоловіка забрали на війну. Я залишилась одна, серце краялося від розпачу.
На щастя, стан дядька тоді покращав. І ось якось я повернулась додому пізніше, ніж зазвичай. Страшенно переймалась, що діти голодні. І ось заходжу, а у квартирі смачно пахне. Дивлюсь – на кухні Петро Олексійович накрив на стіл, вечеря чудова, котлети, картопелька, салат.
– Де ж ви це взяли?
– Приготував.
Я заплакала.
– Доню, я ж бачу, як тобі важко. Поглянь, мені вже значно краще. Дозволю тобі допомогти!
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Відтоді дядько щодня допомагав по господарству, робив уроки з дітьми. Він мене просто врятував. А якось я передивлялась рахунки по кредиту. Він підійшов й уважно подивився. Наступного дня мені прийшло повідомлення з банку “Ваш кредит закрито”. Я не спам’яталася – зателефонувала чоловікові, він нічого не знав. Повернувшись додому спитала дядька:
– Це ж ви?
– Що саме?
– Кредит закрили.
– Доню, не переймайся. Це найменше, що я міг зробити.
– Але звідки ці гроші?
– Збирав роки, хотів дітям вислати. Та зараз збагнув, що ти мені, наче донька рідна. Щодня дякуватиму Богові за тебе.
Ми плакали обійнявшись. Насправді я тепер розумію, що ще не знати, хто кого врятував. Я б сама без чоловіка зараз не впоралась.
А ви б допомогли дядькові, в якого є діти?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!