Я заробітчанка, досить довго працюю в Польщі. Виїхала я сюди, аби гроші заробити та родину прогодувати.
Тоді ще мій коханий Петро був живий, він утримував нашу родину. Але за декілька місяців його довела до домовини страшна хвороба.
Так я зосталася з маленькою дитинкою на руках. Добре, що хоча б свекруха з квартири тоді не прогнала. Але я розуміла, що довго ми не потримаємося. Звісно, мали деякі заощадження, тільки вони швидко закінчилися.
Тому я поїхала в Польщу. І що я там тільки не робила – сезонний збір овочів чи фруктів на садибі, фасування м’яса у холодному цеху, прибирання офісів та квартир, догляд за літніми людьми.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Всі гроші пересилала на картку свекрухи. Вона вже на ті кошти купували Миронові їсти, одяг, щось собі на пенсію відкладала, оплачувала комунальні послуги. Навіть вдалося пару місяців поекономити та зробити гарний ремонт. Тоді син так радів, що у нього була гарна дитяча кімната.
Їздила туди-сюди, але дуже сумувала за синочком. Ну от кому я потрібна в Польщі, хіба директору, аби брудну роботу виконувати. Нікого пригорнути, обійняти, поцілувати. Важко було морально, щовечора плакала в подушку. Але розуміла, що ці заробітки – то шанс дати Миронові гідне майбутнє.
У 2020 році через вірус не стало свекрухи. Я одразу приїхала до України першим автобусом, оплатила похорон, поминки, місце на кладовищі. Покійна родичка написала заповіт, квартира офіційно належала Миронові. Ну а як ще, він стільки років прожив з бабусею.
Потім у це житло Мирон привів свою жінку Катерину. Не можу сказати, що у мене з нею хороші стосунки. Вона мені здалася трішки зверхньою та зарозумілою дівчиною.
Ще й син почав нарікати, що я мало грошей та гостинців висилаю:
– Мамо, ну от скоро в нас буде поповнення. Ти знаєш, які підгузки дорогі? Нам не стає тих злотих!
– Мироне, я ж вам минулого тижня дала гроші. Де ви їх діли?
– Наче ти не знаєш, які у нас дорогі продукти.
На думку сина, я недостатньо допомагала. Ну хоча вмри, але йому буде мало.
21 грудня приїхала до України, привезла багато продуктів, окремий пакунок для сина та онуків. Думала, що ми всі разом 24 повечеряємо, а 25 рано підемо на службу.
– Сину, я тут стільки смаколиків купила. Катя зможе допомогти до столу щось приготувати?
– Мамо, нас не буде на Різдво.
– Як це не буде? А я?
– Ну нас куми запросили, не ввічливо відмовляти. А ти поклич сусідку чи когось з родичів.
Я була шокована, коли це почула від сина. От рідна мати, яка роками працює закордоном, не заслужила разом Різдво відсвяткувати? Мені ось так сидіти в пустій квартирі та плакати?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!