Я ріс без батька, мене виховували бабуся та мати. Точніше, бабуся сиділа зі мною, поки мама працювала на 3-х роботах, аби заробити якусь копійку. Я міг маму днями не бачити, бо вдень вона працювала на заводі, потім йшла на нічні чергування у лікарню та ще й розносила пошту по селі.
Вона пожертвувала собою заради мого щасливого дитинства. Я мав і модний одяг, спортивний велосипед, новесенький ноутбук та багато машинок. Навіть їздили влітку на море в Одесу.
Я старався допомагати мамі по господарстві. Міг сам і корів випасати (коли була наша черга в селі), рубав дрова, порався на городі, з сусідами ремонтував хату. Ну і не забував у школі вчитися.
Однак, після екзаменів не вистачило декількох балів, аби пройти на державне місце в університет. Я думав поїхати на заробітки у Польщу, заробити гроші, аби оплатити навчання. Але натомість мама продала половину городу сусідці:
– Ось, сину, тобі гроші. Ти ж завжди мріяв жити у столиці. Ну яке в тебе тут життя буде, то ж село маленьке.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Після 1 курсу я залишився у столиці та шукав роботу. Працював і вантажником, і офіціантом, і курсові та дипломні писав одногрупникам. На ті гроші старався робити мамі якісь подарунки – одяг, взуття, на 40 років купив їй гарні сережки:
– Господи, синку, ти що, банк пограбував?
– Ні, мамо, просто для тебе зробив такий чудовий подарунок. Ти гідна тільки найкращого
Але коли у мене з’явилася дівчина, то я вже не міг так багато часу приділяти мамі. Ми з Аліною зустрічалися та гуляли разом, ходили у кафе та кінотеатри. Звісно, подарунки для коханої мені обходилися у круглу копійочку. Але мама не ображалася, що я так рідко приїжджаю додому чи не телефоную.
На весілля вона подарувала нам велику суму грошей – продала пай у селі та ще мала заощадження. Нам якраз вистачило, аби купити гарну квартиру в передмісті Києва.
Так минуло вже декілька років. У мене бізнес, жінка в декреті, справ купа. І якось забував зателефонувати до мами, запитати, як її справи, чи не треба грошима допомогти.
І 3 дні тому забув про день народження мами. Зустрічі з партнерами, збір документів, конференції. А от дивлюся на календар та аж зі злості крикнув.
Одразу кинув всю роботу, заїхав до магазину та купив 101 троянду, поставив у конверт 5 тисяч гривень. Знав, як ненормальний в машині, ще й на зло мама слухавку не підіймала.
Приїжджаю до хати – а ніхто не відчиняє двері, світло вимкнене. Думав вже ногою двері вибити.
– Господи, сину, ти що? Що трапилося? – чую за спиною.
– Мамо! Де ти чула?! Я тобі телефонував, от приїхав.
– Та я до церкви пішла, вечірня служба. А потім до сусідки Нюрки на каву забігла.
– А телефон?
– Ой, я як воду в криниці набирала, то він упав у відро. Тому віднесла у ремонт. Та і він мені треба? А ти чого приїхав?
– Вибач, будь ласка, я забув тебе привітати. Геть на роботі закрутився, я…
– Сину, і ти зараз приїхав? Боже, заходь, у мене є тортик, чаю зроблю. Ти так втомився з дороги.
Мама ні слова не сказала про день народження. Тільки розпитувала мене за дитину, за жінку, за роботу. І категорично не хотіла приймати у подарунок гроші. Але я поставив їй конверт тихцем у сумку, коли виходив з хати.
Все-таки, Бог послав мені чудову матір. Я пообіцяв, що ніколи не відвернуся від неї та завжди допомагатиму.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!