Закінчивши школу я переїхала до Полтави, вступила там в педагогічний університет. Попри те, що в місті жив мій дідусь Ярослав, я жила в гуртожитку.
За всі роки мого навчання, ні мама, ні дідусь не допомогли мені жодного разу. Було трохи образливо. Але вони виправдовували себе тим, що я повинна в цьому житті сподіватись лише на себе.Тому я знайшла роботу в приватному садочку, працювала там нянею. Періодично доглядала за малюками у них вдома.
Коли я була на третьому курсі – дідусь помер. Щоб мати додатковий заробіток, мама вирішила здавати в оренду квартиру. А мій брат зробив якійсь дівці дитину. Певна річ, йому пригрозили поліцією і тепер, попри його небажання, він має одружитись з цією дівчиною. А я виживала, як могла
Після закінчення університету переїхала на орендовану квартиру, яку знімала разом з одногрупницею. Додатково ще й почала підробляти майстром манікюру. Гроші зайвими не бувають.Та ще й мама втратила дохід через брата та його молоду дружину. А потрібно було купити все для малюка.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Якось квартиру дідуся пограбували. Винесли всі меблі, техніку. Певно шукали коштовності, а коли нічого не знайшли, то вирішили, що не йти ж їм з пустими руками.
– Настю, краще ти переїзди на ту квартиру. Бо мені страшно комусь здавати житло, – сказала мама.
Я і переїхала. Зробила косметичний ремонт, закупила меблі, техніку. В цілому витратила немаленьку суму. Я спокійно могла б поїхати на відпочинок з подругами.
Однак пожила я цій квартирі спокійно близько 3 місяців.
– Нехай в цю квартиру Вася з дружиною переїдуть
– А я куди?
– А ти назад, на орендовану квартиру.
– Хто мені віддасть гроші за ремонт, за меблі?
– Ти що, зовсім глузд втратила? З родичів гроші вимагати. Ото вже ніякої совісті немає.
– Та ви в цю квартиру мене не пускали, навіть коли дідусь живий був. Чому братові все, а мені нічого?
– Хочеш свою квартиру – зароби гроші і купи. А сюди переїде Вася. В нього маленька дитина.
Та я не послухалась мами. Щобільше, я змінила замки в квартирі і пішла до суду. Я як старша онучка маю повне право претендувати на спадок, тому хочу відсудити половину вартості.
До мене вже телефонували всі родичі. Вони і лагідно просили віддати квартиру братові, інші погрожували, що я залишусь без копійки.
Мені не соромно за моє рішення. Навіть немає провини. Нехай мама та родичі думають, що я нахаба, яка хоче обманути брата. Але я теж заслужила на власний шматочок щастя. І не збираюсь здаватись після стількох років.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!