У нашій родині сталася неприємна ситуація. Коли донечці Катрусі було 6 місяців, мого чоловіка Андрія звільнили з роботи. Чи то було скорочення фірми або ж її взагалі закривали – досі не знаю. І я тоді не хотіла лізти Андрієві в душу, розпитувати.
Я все гадала, що чоловік не опустить руки, буде шукати кращий варіант. Ну в нас маленька дитина, я в декретній відпустці та ще й орендована квартира. Логічно, що нам були потрібні гроші.
Однак, за 3 місяці він нічого не знайшов. Навіть не хотів надсилати своє резюме в компанії чи на сайти. У нас були певні заощадження на екстремальні випадки. Плюс, ще й батьки з села передавали нам продукти та домашню молочку.
Але потім у нас залишилося тільки 5 тисяч гривень. Кожен раз наша розмова про роботу закінчувалася сваркою. То Андрієві зарплата мала, далеко їхати, не хоче працювати в нічні зміни. Потім взагалі вигадав, що в нього якесь емоційне вигорання та треба піти до психолога. Людина думає тільки про себе, а не про маленьку донечку!
На щастя, я вміла робити манікюр та мала всі необхідні матеріали. Тому швидко знайшла роботу поблизу будинку, робила нігті в салоні краси. Думала, що хоча б Андрій візьме на себе домашні обов’язки, допомагатиме щось вдома
– Я мужик, а не хатня працівниця. Хочеш, аби я з ранку до ночі посуд мив? Знущаєшся? – дорікав Андрій.
Не знаю, чим я тоді думала. Певно, через любов до чоловіка втратила здоровий глузд… Щиро вірила, що він нарешті отямиться, знайде роботу, приноситиме гроші додому. Я також буду далі працювати, розвиватися. Але ну чоловік повинен брати на себе відповідальність!
І майже рік так батрачила, як конячка. Навіть на свята і вихідні виходила в салон. Багато плакала, бо не витримувала такого тиску. І поки я малювала нігті, то пропускала виховання Катрусі. Я не застала її перше слово, перші кроки. Почувалася найгіршою мамою на світі.
Тільки місяць тому Андрій нарешті знайшов в одній логістичній компанії роботу. Зарплата набагато більша, ніж у мене. Я б могла знову повернутися у декрет, няньчити малюка. Або ж день через день виходити у салон краси.
– Треба купити доньці підгузки та пюре. А ще заплатити за комуналку.
– Чому ти мені говориш? Сама грошей не маєш?
– Ні, просто…
– Ага, ти вже думала, що тепер можеш сісти мені на шию та гроші конючити?
Знову почалися сварки через гроші. Тільки тепер Андрій дорікає, що я дуже меркантильна, хочу від нього тільки грошей.
Але хіба ж він забув, що саме я утримувала родину, поки він байдикував на дивані? Купувала продукти, прибирала, готувала їсти.
І, якщо чесно, я дуже розчарувалася в чоловікові. Не бачу в ньому ні підтримки, ні мужності, ні кохання.
Однак, сама я нову орендовану квартиру не потягну. І впевнена на всі 100 відсотків, що чоловік не платитиме совісно аліменти. Йому з гроші важливіші, ніж Катруся.
Як мені бути далі? Руйнувати родину, але залишитися без грошей чи терпіти все?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!