Коли мої діти закінчили школу – я вирішила їхати до Італії. Навчання дороге, житла нормального немає. На той момент старшій донечці Руслані було 20 років, а синові Святославу – 18.
Я гарувала, як віл на двох роботах. Оплатила дітям навчання. А через три роки донька повідомила, що збирається заміж. Завдяки мені вона мала весілля мрії. А потім я вирішила допомогти молодим придбати квартиру. Але донька мене зупинила.
– Знаєш, квартири надто дорогі. Ми хочемо будуватись. Чоловік має ділянку в гарному місці. Тим паче ми мріємо про дітей, велику сім’ю. Та й подумай, ти матимеш в нашому будинку власну кімнату. На старість я тебе доглядатиму.
Врешті донька мене переконала. Хоча й грошей на таку хатину, яку вона хотіла, треба було чимало. Мені довелось п’ять років працювати, аби назбирати. Та Руслана збудувала надзвичайний сучасний дім з ідеальним ремонтом і шикарними меблями. Я раділа.
Та син страшенно ображався. Він не розумів, чому я всі гроші в доньку вкладаю.
– Не переймайся, я тобі нашу квартиру залишу.
– Нащо мені ця конура?
– Зробимо ремонт, або з часом на більшу поміняємо.
– Квартира і будинок – це різні речі.
Якийсь час син навіть зі мною не спілкувався. Я висилала йому гроші, та, звісно, донечці більше. Адже вона вже мала двох дітей, а він досі холостякував.
Рік тому здоров’я почало мене підводити. Я дуже важко перехворіла на коронавірус і мала серйозні ускладнення. Врешті мені довелось повертатись додому. Якусь суму приготувала для сина, а решту грошей вирішила відкласти на старість, адже пенсія в мене зовсім мала. Везла я дітям ще чимало гостинців – європейських смаколиків та одягу.
Донька мене гарно зустріла. Відразу привезла в новий дім. Скажу чесно, здавалось, що там якісь пани живуть, все надзвичайно дороге і розкішне. Руслана не працювала, вдома з дітьми сиділа, а зять відкрив власну юридичну консультацію. Не без моєї допомоги.
Моя кімната була досить затишна, хоча й маленька. Мала я навіть окремий санвузол, що дуже зручно. все було чудово, мені подобалось нарешті бути біля дочки й онуків. Та згодом я помітила, що молоді не такі прості, як я думала. Коли закінчились італійські продукти, зять натякнув, що я маю купувати харчі та давати гроші на комунальні послуги. Я не хотіла витрачати свої заощадження, тож брала пенсійні гроші.
Потім, я почала помічати, що моя присутність дратує молодих. Особливо коли я робила їм зауваження з приводу господарювання чи виховання дітей. А якось я випадково почула, як зять говорить Руслані:
– Я вже у власному домі чужим почуваюсь. Невже не можна хоч на вечір у своїй кімнаті сидіти?
– Не забувай, хто гроші давав на будівництво.
– То й що, це ж не чужим людям.
Ці слова мене зачепили, та я вирішила, що не збираюсь, через нахабу, зачиненою. Мусила йому нагадати, хто тут головний. Та закінчилось усе це тим, що донька підійшла до мене й видала:
– Це була жахлива ідея – жити разом. Я не думала, що буде так важко. Краще переїжджай у свою квартиру.
– Але ж я її твоєму братові віддала.
– То й що, вона твоя. Чи ти хочеш, що мій шлюб розпався, а діти без батька залишились. Харчів не купуєш, грошей не даєш, лише сваришся.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я не могла повірити в почуте. Ще й перед самими святами. Знала, все це робота зятя. Зібралась і пішла до сина. Святослав жив в моїй маленькій квартирі з дівчиною. В них були серйозні стосунки, планували побратися.
– Що, не стало тобі місця в хоромах?
– Сину, мені нікуди йти.
– Послухай, живи тут, це твоя квартира.
– А ви?
– Орендуємо щось. Є 10 тисяч євро, які ти дала. Може візьмемо кредит і щось купимо з часом.
Так соромно мені стало. Ніколи не думала, що саме син прийде мені на допомогу. Я ж йому навіть половини тих грошей, які дала донечці, не виділила. Тоді я сказала:
– Сину, пробач! Я не мала так чинити. Ось в мене є ще заощадження – ще 10 тисяч євро. Думала тримати на старість. Але ні! Купіть собі квартиру. А я вже тут житиму.
– Що ж ти на старість матимеш?
– Пенсію, якось впораюсь.
Наступного дня син сказав, що на свята вони ще лишаться зі мною, разом веселіше буде, а згодом щось підберуть. Також він пообіцяв мені допомагати. Сказав, що щомісяця дві тисячі даватиме на комунальні. Я й тішусь. Та ситуація з донькою розбила мені серце.
Ви б спілкувались після такого з донькою?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!