Я самотужки підіймала на ноги сина та доньку. Мого чоловіка не стало давним-давно. А колишня свекруха замість того, аби мене підтримати і якось допомогти з дітками, стала судитися за квартиру. Мовляв, її сина не стало – то я сама маю з речами на вихід піти.
Добре, що суд залишив мені та діткам квартиру. Інакше не знаю, куди б я пішла жити. Правда, свекруха не здавалася. То двері нам палила, викликала поліцію, звинувачувала мене у шахрайстві, пліткувала серед родичів. Навіть говорила, що це я її сина в могилу звела.
Але я старалася не зважати увагу на її докори. У людини не всі таргани в порядку, тому такий цирк влаштовує.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Влаштувалася на три роботи. Зранку продавала одяг на ринку, а вночі мила підлогу в супермаркетах. Як був час – то ще шила одяг в ательє на вихідних, аби мати хоча б якусь додаткову копійку.
Зате діти жили в достатку, були ситі та одягнені. Сусіди знали, що я вмію гарно шити, тому часто носили замовлення додому.
От я тоді дійсно жила заради дітей. Як би важко не було, але я знаю, що про них потрібно піклуватися.
Коли старший син одружувався, то я взяла кредит на весілля, потім ще допомагала оплачувати іпотеку за житло. Постійно няньчила онуків, приносила їм солодощі. Хай я краще обійдуся без кави чи пачки чаю, але діточки матимуть солодку цукерку чи іграшку.
Пощастило, що у зятя вже була своя квартира, я хіба там допомагала ремонт робити.
І так минуло вже багато років. Хоча мені вже 65, але досі працюю на кондитерському цеху і ще шию одяг. Хвала Богу, що грошей вистачає, але я живу скромненько. Не купую дороге взуття в магазині, а йду на секонд-хенд. Хіба раз вирішила влаштувати невеличке свято та поїхала у Трускавець на лікування.
Мій син має бізнес закордоном, виїхав ще до війни. Востаннє був у гостях ще 7 січня 2022 року. Сам рідко телефонує, каже, що справ багато. Та і якщо приїде, то його на кордоні потім не випустять до Польщі.
У доньки також все добре. Чоловік роботящий, їздить по Україні на фурі. Мають сина, Дмитро. Такий забіяка, якого ще світ не бачив. Не знаю, в кого він таким вдався.
Постійно у школі хуліганив, Марину раз на місяць викликали до директора. Але декілька гривень у конверті допомагали залагоджувати ситуацію та про викрутаси Діми забували.
Після 9 класу вступив до ПТУ, але прогулював пари. І знову Марина носила “подачки” викладачам, аби вони бодай 3 вліпили у заліковку.
Дімі одне було в голові – гульки, розваги, пити пиво. А нещодавно потішив батьків гарною новиною, його дівчина вагітна. Звісно, Марина сказала, що одразу будуть робити розписку та весілля.
Однак, є проблема – а де молодятам жити? Квартира в Марини невеличка, 5 людям буде тісно. Оренду не потягнуть фінансово, а купівлю тим паче. Зараз квартири дуже дорого коштують.
І донька про мене згадала:
– Мамо, слухай, у тебе ж двушка.
– Ну і що?
– Пусти Дімку та Христину до себе пожити. Ти їм не будеш заважати, вони самі по собі тихі, спокійні.
– Марино, а що то означає “ти їм не будеш заважати”. Це моя квартира, а не їх.
– Мамо, у тебе скоро правнук народиться. Куди діти підуть?
– Ну а хіба це мої проблеми? Я бабуся, давайте мені спокій.
Ну і ці плітки дійшли до сина Миколи. Правда, йому хтось доповів, що я свою квартиру на Дмитра повністю переписую.
– Мамо, Діма не твій єдиний онук. Ти забула про мою Ангеліну та Каріну?
– А тобі що не так? Бізнес маєш, гроші, машину. Чого сам дітям ніц не купиш, а все я маю давати.
– Мамо, ти онуками повинна порівно поділити спадок.
– Я ще не збираюся вмирати, аби мені нотаріуса кликати.
І перед святами діти між собою посварилися та на мене ще ображаються. А все через цю нещасну квартиру на 50 квадратів.
Що мені робити далі? Як помиритися? Бо чує моє серце, що святкуватиму Різдво наодинці. А діти на ворогів перетворяться.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!