Знаєте, я та матір, яка після розлучення підтримала колишнього зятя, а не доньку. Чесно, мені ні каплі за це не соромно.
Я сама з невеличкого села на Львівщині, працюю в бібліотеці. Колись була одружена, але чоловіка не стало через хворобу. Нашій донечці Марії тоді було тільки 3 рочки і вона навіть не памʼятає, як батько виглядав.
І знаєте, після похорон чоловіка я почала боятися, що ще борони Боже втрачу донечку. Тому так її балувала, що словами не передати.
Купувала гарний одяг, багато солодкого, дозволяла до ночі дивитися мультики, не сварила за погані оцінки. Донька навіть по господарці мені не допомагала. А нащо, хіба я сама не впораюся?
От і виросла моя Марія норовлива та вибаглива. Їй у голові були тільки гульки та розваги. У 20 років вийшла заміж за Петра, хлопчина з сусіднього села. Він так за нею бігав, наче той цуцик. Після весілля Петро переїхав до нас в будинок. Чесно, я тоді щиро зраділа, бо нарешті у хаті з’явився гарний господар.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Петя міг і дрова нарубати, паркан полагодити, на городі допомогти, навіть молока надоїти. Працював тоді механіком на заводі, їздив до міста. А Марії його зарплати не вистачало. Бачте, хотіла мати манікюр, вії нарощені та нові туфлі. Тоді Петро миттю виконував її забаганки.
Потім Марії взагалі дурне стрілило в голову – захотіла окремо жити
– От тобі добре тіснитися в хаті з моєю мамою? Ти мужик чи якась прислуга?
– Ну звісно, що мужик. Але хіба тобі погано так жити?
– Так, дуже погано!
І тоді Петя поїхав на заробітки. Місяць попрацює, приїде і почне будувати хату у нас на дворі. Потім, як гроші закінчувалися, то він знову їхав на місяць чи більше закордон. І так аж цілих 2 роки без перерви.
Донька хотіла такий будинок, аби всі сусіди заздрили. З великим балконом, аби на вулиці ще поставили басейн, дачу збудували. А Петро слухняно виконував її накази. Звісно, люди в селі не сліпі та люблять попліткувати. Не раз я чула, як сусіди обмивали кісточки моїй Марії: “Ну ти подивися, ганяє чоловіка по заробітках і дякую не каже”, “Так, так, таких жінок не цінують. Вони не любові, а грошей хочуть”
А коли закінчилася будова хати, то Марія захотіла, аби чоловік купив їй нову машину. Тому довелося Петрові ще на рік затриматися на заробітках.
І все доньці було не так:
– А мою однокласницю Вальку чоловік у Туреччину відвіз на відпочинок, вчора хвалилася і фотографії показувала
– Ну і що? Як відпочили?
– Тобі байдуже? Тобто, твоя жінка не заслужила на 10 днів поїхати кудись відпочити? Я в цьому селі світу білого не бачу!
Ну і Петро возив Марію в Туреччину, Болгарію та в Єгипет. Тільки їй все було мало. І я сама бачила, як у зятя здає терпець і як йому важко
– Доню, твій чоловік працює, як та конячка. Ну ти хоча б раз йому добре діло зробила. Масаж чи каву в ліжко, похвалила, сказала, який він гарний майстер.
– Мамо, я у тебе поради не питала. І взагалі, не пхай свого носа у наші справи, сама знаю, що робити.
Ну і таке ставлення Марії принесло свої плоди – пара розлучилася. Просто одного дня Петро прийшов, зібрав речі та залишив каблучку на столі. Як виявилося, він вже зустрічався з іншою жінкою з його села.
І я зла на зятя не тримаю, бо розумію, що моя донька погано виконувала роль жінки. Тільки нарікала та вимагала більше грошей. Але чоловіки не роботи, їх треба підтримувати, розраджувати, заспокоювати, хвалити.
А за Петю дуже тішуся, що зустрів гідну жінку. А моя Марія сама. Звісно, все село з неї насміхається. Вона залишилася з машиною та хатою, але без щирого кохання.
Маю надію, що Марія набереться розуму колись та зміниться. Інакше пропаде на цьому світі.
Часто картаю себе. Бо через мене донька виросла такою нарцискою.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!