У моєї матері наступного дня мало бути день народження, то ж я приїхала автобусом до неї в село. Не бачилася я з ріднею роками, і от вирішила нарешті помиритися. Стояла біля воріт, однак так і не змогла себе пересилити. Тим же рейсом повернулася додому. Просто не можу змусити себе знову зайти в цей дім. Розумію, що потрібно помиритися з батьками, що так далі тривати не може, але нічого з собою зробити не можу.
Зараз у мене неймовірне відчуття самотності, яке просто з’їдає мене, нещодавно я ще й втратила свою сім’ю – розлучилася з чоловіком.
В сім’ї, окрім мене, є ще старша сестра, яка для батьків була улюбленицею, а от я була обділена увагою. Батьки все тепло та турботу віддавали старшій сестрі, зараз вона одружена, народила їм онуків – загалом живуть вони дружньо, батьки завжди поруч, а я вчилася бути самостійною вже з самого дитинства. Ще тоді зрозуміла, шо про мене ніхто дбати не буде, якщо навіть мама не допомогла мені ні ділом, ні порадою. Спершу я думала, чому так все трапилося, а потім зрозуміла – у моїх батьків не було кохання один до одного.
Коли я пішла в школу, вони розлучилися. Нас з сестрою розділили – матір взяла собі старшу сестру, а я залишилася з батьком. Він одразу після розлучення знайшов собі іншу жінку, яка мене незлюбила, то ж батько віддав мене бабусі. У матері також розпочалися нові стосунки, вітчим ставився до моєї сестри добре, а про мене взагалі ніхто не згадував. Я була не потрібна ні матері, ні батькові.
Зустрічалися хіба на якісь великі свята, при цьому і сестра, і матір поводилися так, ніби мене не має в їхньому житті. Я була для них чужою, і вони цього взагалі не приховували. Зараз у мене на них надзвичайно багато образ, вони просто зруйнували мені життя. Уявляєте, скільки комплексів у дитини, яка не потрібна власним батькам?
Після закінчення школи я навчалася в університеті на бюджеті, наука вдавалася мені добре, то ж я навіть поїхала стажуватися за кордон. Пізніше влаштувалася на гарну, високооплачувану роботу. Згодом познайомилася зі старшим чоловіком, практично вдвічі старшим за мене. Не знаю чому, але лише з ним я відчувала себе захищеною, можливо, так хотіла замінити собі батька. На жаль, ми розлучилися.
Зараз я вже кілька років поспіль одна і навіть не хочеться ні з ким зустрічатися. Надто багато байдужості було в моєму житті, боюся, що новому обранцю так буде на мене наплювати. Образи на батьків я відпустити не можу, розумію, що це потрібно зробити, але не виходить мені.
Я досі не помирилася ні з батьком, ні з мамою, відчуваю себе не щасливою.
Що б Ви мені порадили в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!