Я соромлюся познайомити свого обранця з моїми батьками-селянами. Ну як їх, простих людей, яких я так і не перетягла в столицю, показати Тарасу?

Я народилася та виросла на селі, але вже протягом 10 років проживаю в Києві. За цей період часу досить багато досягла. Мої батьки залишилися жити в селі, вони прості люди, яких я дуже люблю. Я у них єдина дочка, тому у мене вони вкладали всі свої зусилля.

Я завжди добре навчалася, у підлітковому віці ніколи не вешталася по вулицях, не ходила в клуби, ввечері вкрай рідко збиралася з однолітками. Я багато читала та вчила, бо мріяла вступити в престижний університет і виїхати з села.

Моя мрія збулася – я вступила до столичного вишу на факультет іноземних мов. На третьому курсі я вже досить непогано заробляла. Досконало вивчила три мови: англійську, іспанську і французьку.

Після університету мені вдалося поїхати на стажування в Лондон.

Протягом двох років я працюю в посольстві, а паралельно завжди зустрічаю та супроводжую різні іноземні делегації. Відносно недавно, ми з подругою створили сайт з перекладів, де я також працюю.

Заробляю на життя самотужки, кручуся як можу. Відчуваю та знаю, що це моя стихія, робота приносить задоволення.

На заощадженні гроші, я придбала собі невеличку однокімнатну квартиру та скромну машину. Все у мене було, крім особистого життя. Я прекрасно розуміла, що часу на нього не вистачає, якщо чесно.

Зараз мені виповнилося 33 роки. Три місяці тому під час однієї конференції, я познайомилися з неймовірним чоловіком.

Його звати Тарас, він молодший від мене на два роки, але це його не лякає. Він також ще не був одружений, бо завжди переймався кар’єрою. Тарас виріс в інтелігентній професорській сім’ї, сам недавно став кандидатом економічних наук.

Поки що ми вирішили пожити у мене. Наближається час, коли потрібно буде знайомити батьків. І що мені робити?

Мені дійсно страшно знайомити свого хлопця зі своїми батьками-селянами. Ну як їх показати Тарасу та представити?

Декілька років підряд я вмовляла їх продати будинок в селі та переїхати жити ближче до мене. На початках, я б їм допомогла фінансово, вони б «окультурилися», побачили світ. Але вони щоразу відмовлялися. Сказали, що до чогось нового їм буде важко звикати. Мама каже, що в майбутньому, моїм дітям тут сподобається інколи проводити час: свіже повітря, натуральні продукти. Я не проти, але можна мати невеличку дачу за містом, цього достатньо.

Не знаю про що мої батьки будуть говорити з Тарасовими.

Я відчуваю, що у нас з ним все серйозно, і таки скоро прийдеться всіх перезнайомити!

Я просто собі не можу уявити, як я приведу його інтелігентних батьків у двір, де бігають кури, пасеться коза і хрюкають свині.

Що б ви порадили у даній ситуації? Як перебороти в собі почуття страху?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Lida
Adblock
detector