Після весілля ми з Миколою винаймали квартиру та помалу відкладали на власне житло. Однак, через декілька місяців я завагітніла. І про мій стан дізналася власниця квартири. На жаль, вона негайно попросила зібрати речі та з’їхати. Бо, бачте, не хоче брати пари, у який буде дитинка, бо малюк може меблі чи стіни зіпсувати.
Моя мама живе взагалі в іншій області. Та і квартира у неї на 2 кімнатки, ще й живе з моєю молодшою сестрою Вікою. Ми так точно всі разом не помістимося, не буде місця потім навіть колисочку поставити.
Почали шукати іншу квартиру, але то район поганий, то сусіди якісь ненормальні чи взагалі ціни космічні. Але потім до мене зателефонувала свекруха, Ольга Богданівна:
– Ви собі там нічого не думайте, я не дозволю, аби мій онук жив на чужій квартирі. Збирайте речі та переїжджайте до мене.
Я через силу вирішила дослухатися до поради свекрухи. Хоча знаєте, не хотіла жити під одним дахом з родичами. Ну навіщо? Аби ще потім сваритися?
Перед переїздом я спеціально заїхала в Епіцентр та купила нові набори посуду, декілька каструльок, сковорідку, рушники, миски та дощечки. І натякнула чоловікові, що це все суто для нас та малюка, а свекруха нехай користується своїм.
Але ось минуло понад рік часу, а життя зі свекрухою для мене просто нестерпне.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Пані Ольга вважає, що раз ми живемо під одним дахом – то всі речі спільні. Бог з тими чашками і каструлями, але вона вже дісталася до мого одягу та косметики!
Я людина не жадібна, можу щось позичити, якщо попросять. Але зранку дивлюся – моя помада на підвіконні (там свекруха полюбляє малюватися), туш валяється, тональний крем. Шампуню використовує ледь не всю банку, як і маску. І ви вже вибачте за такі подробиці, але пані Ольга дісталася навіть до моєї бритви для гоління.
Ми зі свекрухою схожі по фігурі. І вона не соромиться взяти мої светрики чи куртку. Ще було б добре, аби свекруха після того, як поносила річ, кидала її у пральну машинку, а не ставила у шафу, наче нічого і не було.
Надворі вже похолодало, дощі випадають ледь не щодня. У мене була така гарна, червоненька курточка. Дуже тепла, зігріває та і колір личить. Хотіла тоді її взяти на прогулянку. Дістаю з шафи – а вона брудна і затерта. Рукавчики у чорних плямах, один замок вже ледь-ледь тримається, ще й комір просочився запахом цигарок. У родині палить тільки свекруха.
– Ой, ти на прогулянку з малою? Зайдеш у магазин, треба купити..
– Я перепрошую, а що з моєю курточкою сталося?
– А, та нічого. Я її пару разів одягала, бо у нас на цеху дуже холодно.
Це остаточно мене розлютило. Дочекалася вечора, аби серйозно поговорити з чоловіком:
– Ти можеш їй щось сказати? Подивися на мій одяг. Вона зіпсувала куртку, яку ти, до речі, мені подарував!
– Марино, ну що ти починаєш знову?
– Я не починаю. Дістало, що вона без дозволу пхається до моїх речей. Мені що, шампунь та помаду ховати від неї?
– А що ти хочеш від мене?
– Шукай квартиру на оренду! Я не хочу так жити, наче в гуртожитку. Має бути якась межа!
Але у нас поки дійсно нема фінансів, аби орендувати квартиру. Всі заощадження йдуть на нашу донечку. Адже що одяг, що підгузки зараз недешеві.
Що мені робити з такою свекрухою?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!