Знаєте, правду кажуть “доля ще та лиходійка”. І ніколи не знаєш, що для тебе приготував Бог наступного дня.
Я вийшла заміж рано, у 19 років. Та і за мірками села, це вже був нормальний вік і ніхто не відмовляв мене від весілля. Наречений Петро, з сусіднього села. Ми так зналися, бо бачилися то в клубі, то в магазині чи в компанії друзів. Почали зустрічатися, а через рік вже весілля відгуляли.
Батьки та свекри допомогли нам купити невелику ділянку в селі та збудувати хату. Петя працював на заводі в місті, а я за господаркою дивилася та дітей няньчила. Моя мама та свекруха час від часу навідувалися в гості, аби онуків побачити чи біля хати допомогти.
Жили ми нормально, не бідували. Але після народження 3 сина Миколи, чоловік дуже змінився. Після робити почав приходити синенький, скандалив. То йому не подобалося, що одяг не випраний чи посуд брудний в раковині. Міг всю зарплату пропити, а я позичала у сусідів кошти, аби бодай дітям щось на зиму з одягу купити.
Потім Петя взагалі міг на 2-3 дні пропасти. Я ж думала, що десь з дружками своїми напився, нагулявся та й додому повернеться.
Але виявилися, що у Петра була коханка – його однокласниця Ліда, з сусіднього села. Після роботи бігав до неї на ночівлі, а сам брехав, що брав на заводі зміни.
Я не стала терпіти такого скотинячого відношення, забрала дітей до батьків та написала заяву на розлучення. Хату ми продали та порівно поділили кошти. Все село гуділо про наше розлучення. Здавалося, що вже кожна курка в стайні знає, як Петро мені зраджував.
Однак, у селі не було для мене роботи. Тому я вирішила податися на заробітки. Зароблю грошей на окрему хату, дітям потім куплю житло. Синам було 15, 12 та 9 і вони вже самі допомагали бабусі та дідусеві біля хати. Старший міг і дах полагодити, і фірою керувати, молодші з нього приклад брали.
Так я опинилася в Португалії. Працювала в готелі покоївкою, приїздила в село на свята. І завжди з повними торбами гостинців, подарунків, сувенірів та грошей.
От минуло вже 12 років. Старшому купила квартиру, середньому також, а молодший поки з моїми батьками в селі живе. Дуже тримається хати і хоче там зостатися. Нещодавно зробила батькам сюрприз – купила їм путівки в санаторій, та і поки їх не було тиждень, то швиденько зробили невеличкий ремонт на кухні. Ще й техніку купила, посудомийку, комбайн, робота-пилососа.
Тиждень тому приїхала до України, знову повну торбу гостинці назбирала. У неділю пішла з батьками до церкви. Та і по дорозі додому так захотілося пряників, тому заскочила в магазин.
– Слухай, у тебе вже борг 3500! Я вже весь зошит списала! Ти коли гроші віддаси? – кричала продавчиня баба Зіна на якусь жіночку
– Ну получку на заводі отримаю і все віддам до копійки, от тобі хрест!
– Скільки я вже цю казку чую! Ні, Лідка, ще не вистачало, аби мені з зарплати мінуснули твій борг.
Я спершу не впізнала Ліду. Згорблена, бідно одягнена, сиве волосся. Постаріла вона сильно. Та і набір продуктів скромний – батон, чай найдешевший, сірники та маленький пакунок пряників.
– Бабо Зіно, розрахуйте. Я сама сплачу борг.
– Ну дивися, тут 3500. Хоча ти в нас пані на заробітках, то для тебе копійки.
І це я також оплачу, – показую пальцем на пакет продуктів.
Ліда аж почервоніла, коли побачила мене. Але схопила пакунок та побігла геть, прикриваючи хустиною обличчя.Тільки коли я вже дійшла до хати, то побачила, що вона біля паркану стояла
– Світлано, я завтра тобі гроші занесу. Дякую, просто зарплату на заводі затримали.
– Не треба. Бачу, що не солодко тобі живеться.
– Вибач! То мене Бог так покарав. Петро не просихає, вже його і кодувала, і в церкві свічку ставила, до лікарів водила.
Мені в один момент захотілося сказати Ліді “це тобі за те, що мою родину зруйнувала”, але стрималася. Все-таки, по-жіночому стало щиро шкода. Видно, що Бог вже покарав її.
У хаті ще залишилася кава, 2 баночки тунця консервованого, солодощі, макарони, олія та сир (те, що привезла з Португалії) Спакувала в окремий пакетик та попросила маму передати пакунок Ліді, як та піде в неділю до церкви. І ще залишила їй 20 євро.
Розумію, що хтось скаже, мовляв, я дурна жінка, що так допомагаю коханці. Однак, шкода Ліду. По-жіночому шкода. Я раз допомогла, а хай сама далі ради дає…