Після того, як мій чоловік відійшов на той світ, наша двокімнатна кватира різко опустіла…
Так мені сумно стало повертатись додому, що я годинами сиділа під під’їздом, гуляла парком… Донька дізналась про все те та й порекомендувала спробувати одну кімнату в оренду здавати. Мовляв, і не так нудно буде, і гроші якісь матиму на свої забаганки.
Ідея ця одразу до душі мені припала, тому я виклала в інтернет оголошення. Шукала собі співмешканця я дуже довго, бо абикого у свій дім пускати зовсім не хотілось.
Роман сподобався мені з першої зустрічі: вихований, приємний, симпатичний і не зовсім юний. Здавалось, що він і до квартири відповідально ставитись буде, і дівчат всяких не водитиме. Щобільше, він ще й фармацевт! Для мене, пенсіонерки, це взагалі скарб.
Жилось нам, як і казала донька, добре. Рома іноді мені в побуті допомагав, продукти до квартири приносив, а я його за це смачними обідами годувала. Нарешті я перестала почуватись самотньою бабцею.
Одного дня верталась я додому з магазину і побачила, що двері у мою квартиру відкриті навстіж. У мене ж тоді навіть думки не виникло, що то нас грабувати можуть! Чи то на старість вже вмирати не так страшно, чи то я себе безсмертною відчула… Не знаю.
Словом, заходжу я на кухню – пусто. Зву Романа – не відгукується. Але ж взуття чиєсь біля входу стоїть!
– Романе, ти чого двері кинув навстіж? – запитала я і зайшла в його кімнату, а там… – Людоньки! Романе, вибач ради Бога, вибачте…
Я й не знала, як вибачатись і що його взагалі робити. Кинула пакети й побігла на вулицю.
У Романа на ліжку лежав здоровезний голий чоловік! Ну, як голий… Без футболки, у шортах. А Роман – стоїть біля нього, роздивляється… Отак воно: раділа, що дівчат водити не буде, то він оце таке втнув… Я наче жінка й сучасна, але це вже переходило всі межі.
– Галино Іванівно, треба нам, мабуть, поговорити, – почав розмову Роман наступного дня. – Ви, схоже, не так усе зрозуміли…
– А що тут розуміти? Я ж не сліпа! Нічого проти я не маю, але у своїй квартирі такого не дозволю. То ж колись ще й кімната мого чоловіка була! Він би такого точно мені не простив!
– Чого? Масажу? Батько вже не вперше до нас приходить, просто вас раніше вдома не було. У нього зі спиною проблеми, масаж приписали. А я раніше на таке навчався, то й вирішив допомогти йому, щоб гроші ціліші були. Якщо ви проти, то я його більше запрошувати не буду. Вибачте, якщо зможете.
У мене аж від душі відлягло! Виявляється, то просто масаж… А я, стара, такого собі нафантазувала, що і згадувати соромно!
Василь Семенович видався добрим, розумним чоловіком. Овдовів він кілька років тому, з тих пір і проблеми зі здоровʼям зʼявились. Заходити до нас він почав усе частіше, та якось ми й не помітили, як закрутилась у нас своя любовна історія. Роман від мене нещодавно зʼїхав, бо свою квартиру купив, тож Василь тепер живе зі мною. Щоразу, як йому масаж роблять, згадую нашу першу зустріч. Буває ж воно отак, щоб на старість знову знайти щастя.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви вірите, що можна знайти своє кохання в такому віці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!