Так до мене Женя два роки залицявся, що як позвав нарешті заміж – відмовити я просто не могла!
Такий же він у мене уважний, романтичний… Що не вихідні – то побачення, що не день – то квіти й подарунки. А до хорошого швидко звикаєш!
От і я звикла. Думала, все життя в нас оце таке буде. Ха, наївна!
Трохи неочікувано я дізналась, що вагітна. Як воно так вийшло – і досі не знаю. Дітей ми найближчі пару років точно не планували, хотілось у своє задоволення ще пожити…
Аборт Женя мені роботи заборонив. Перетворилась я на колобка та й стала чекати, коли вже нарешті ця вагітність закінчиться. Так мене токсикоз мучив, що я навіть на вулицю не могла вийти, які вже там розваги й побачення! А як попустило трохи – лікарі купу болячок знайшли і поклали на збереження.
Аби ж мені хто сказав, що це все так нудно проходить – я б ні за що в житті вагітніти не погодилась.
Як же я раділа, коли Вероніка нарешті народилась. Мені аж не терпілось знову до нормального життя вернутись!
От Женя тільки чогось цього не оцінив.
– Аліно, ти ж розумієш, що як раніше вже не буде? Ми тепер батьки, це інша відповідальність, треба менше на себе витрачати! – постійно нависав наді мною чоловік.
Мені вже в печінках його повчання сиділи! Наче за діда заміж вийшла, їй Богу.
Донечка в мене спокійна народилась, проблем із нею не було. Росла собі та і все. А я весь час собі місця знайти не могла – нудно ж до чортиків!
Аби хоч якось себе розважити, я замовляла всілякі класні штучки додому. Через кілька днів повинен мені килим дизайнерський прийти, а нещодавно я собі піжаму нову придбала. Така якісна, видно, що 2 тисячі коштує!
– Ти що, такі гроші на ці ганчірки витрачаєш?! – кричав на мене щовечора Женя. Він наче не розумів, які ці «ганчірки» для мене важливі!
– А тобі яке діло? – не збиралась виправдовуватись я. – Ти мені гроші даєш, значить вони стають моїми! А свої гроші я можу витрачати, куди захочу. У нас завжди так було!
– Так було, поки ми удвох жили й ти заробляла. А тепер в нас дитя мале є, яке прогодувати якось треба. Я вже і підробітки після роботи брати почав, аби хоч на життя вистачало. А ти питаєш, яке мені до того діло?!
Але ж мені краще видно, куди сімейні гроші витрачати! От і замовила я собі велотренажер. А що? На спортзал у мене часу немає, а фігуру гарну вернути хочеться.
Прийшов Женя додому, не оцінив мої старання чогось і поїхав кудись. Сказав, поки я не навчусь нормально грошима розпоряджатися – він не вернеться.
Ну і що я такого поганого зробила?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
На чиєму ви боці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!