Я сирота і така моя доля. Однак це усвідомити було дуже важко.
Пам’ятаю один момент з життя, який закарбувався, мабуть, на завжди. Коли мені було 9 років, моя мама чесала мої довгі коси і сама собі щось говорила, а я слухала її та не могла збагнути, що ж вона таке каже. А говорила вона наступне:
– Доню моя, доню, хто ж чесатиме тобі ці кучері, коли мене не стане? Хто догляне за ними ?
Від невідомості та не розуміння її слів, мені ставало страшно, але потім йшла собі бавитись й про все забувала.
Та в один період мамин вигляд став геть хворобливим. Стояла поруч неї, дивилась в її хворі очі, а вона мені нічого не пояснювала лиш повторяла:
– Так повинно бути. Одні народжуються, а інші помирають. Однак ми з тобою донечко, ще зустрінемось, коли настане Страшний суд. Тоді мертві зустрінуться з живими — і радість буде велика. Обнімуться рідні, близькі…
Такими були її останні слова до мене. Померла матінка від страшної хвороби і я зосталась з бабусею та дідусем. Чому не розповідаю про тата, спитаєте ви? Ні, він у мене є, тільки завжди був байдужим до мене, а після смерті мами пішов створювати нову сім’ю.
От по-суті я стала круглою сиротою. Дуже мені хотілося в дитинстві, щоб до школи за руку йти з мамою і татом, а мене водив дідусь або бабуся. Хотілося також повернутись у ті моменти, коли мати кучері мої чесала. Коли рідної нестало, бабуся підстригла волосся моє, бо не було часу доглядати. Бувало в школі діти несвідомо сміялися з мене, називаючи сиротою, а мене це дуже засмучувало. Приходила додому й плакала у подушку. Мені хотілося тоді щоб настав вже той Божий суд, аби я зустрілась з мамою, обійняла найріднішу.
Тепер, коли я вже доросла та виховую своїх діточок, розумію, що Божий суд не настане з волі людей, а усе що трапилося — не просто так, й цього не зміниш. Тільки тепер я молюсь за своїх дітей аби ніколи нікого не торкнулось сирітство.
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!