Коли я побачила на своєму порозі Данила – очам своїм не повірила. Ми розійшлися чотири роки тому. Він покинув мене заради молодшої. Ще й квартиру забрав, вона його батькам належала. Тоді місця собі не знаходила. 43 роки й все з нуля починати. Та донька вже доросла, хоч це добре.
Я тоді залишила все і поїхала до подруги в Данію. Вона мені роботу знайшла. За два роки мені вдалося кругленьку суму назбирати. Допомогла доньці та й купила собі невеличкий будиночок на околиці міста, зробила там сучасний ремонт, придбала гарні меблі. Хотілося мати все необхідне на старість.
Тим часом донечка заміж вийшла. На щастя, хоч в неї все склалося. І от нещодавно я повертаюсь, а Данило біля моїх дверей чекає.
– Що ти тут робиш?
– Поговорити треба!
– Про що?
– Я так помилився. Пробач!
– Чому? В тебе молода дружина. Ти отримав все, що хотів.
– Вона висунула умову, що вийде за мене лише, якщо я на неї квартиру перепишу. Я погодився, а зараз вона мене вигнала. Привела якихось дебелих чоловіків, сказала, якщо не піду самий, то віку доживатиму в божевільні.
– Мені шкода.
Ми досить гарно поговорили. Він був таким щирим. Відтоді щодня приходив, приносив дорогі продукти, квіти. Дедалі частіше казав, що кохав усе життя лише мене. Насправді я теж його любила і давно вже пробачила. Та якийсь внутрішній голос підказував, що вірити йому не варто.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Досить довго я не зізнавалася донечці про те, що Данило повернувся. А тоді все ж вирішила з нею порадитись.
– Мамо, ти що? Я з подругою з нашого двору спілкуюсь. Усе це вигадки. Він живе собі з тією Мариною, в нашій квартирі. Вона вагітна.
– Як так? Він так щиро казав?
– Невже ти йому ще віриш? Мабуть, дізнався, що ти будинок купила, що гроші маєш, от і вирішив їх з тебе витягнути.
Прикро було це чути. Але всередині я знала, що донька має рацію. Коли Данило наступного разу прийшов я повідомила про своє рішення.
– Я знаю, що ти все брешеш. Тож йди собі з богом до своєї дружини.
Він ще довго виправдовувався, казав, що то він їздив речі забирати й нічого більше. А дитина взагалі не від нього. Та я вирішила стояти на своєму. Хоча хто знає, може помилилась.
Як гадаєте, може варто було пробачити?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!