Я тебе не покинув, і це мій подарунок тобі на все життя, але те, що ти зробила, не пробачу ніколи

9 років тому у моєму житті трапилося те, що перевернуло все моє життя з ніг на голову. Зустрів майбутню дружину на дні народженні у друга. Позустрічалися рік – і вона завагітніла. Хоч-не-хоч, довелося розписатися і зіграти весілля. Не потрібні нам позашлюбні діти. 

Народився син. Почали спільне життя. З часом мені запропонували роботу далеко від дому. Вирішили переїхати. І ось по орендованих квартирах бігаємо, ростимо сина. Скоро шукатиму другу роботу, бо з фінансами зараз не дуже. Вдома через це рідко буваю. Останнім часом почалися скандали. Хоча й колись таке було. Дружина постійно ревнувала мене. А я й не буду приховувати – поведінка у мене така провокативна. Жіночою увагою я не обділений. Доходили скандали до того, що й розходилися ми на  кілька тижнів.

Все пройшли: злидні, лайки, хвороби сина. Усе одно старалися миритися і ставити на ноги сина. І тут, коли налагодилося життя, я став більше бути вдома. Час із сином проводжу. Йому вже 6 років. 

Не обділив і дружину. На все їй гроші даю. Нігті – на. Вії – на. Одяг – на. Спортзал – на! Дивлюся, а чоловік уже й не потрібен зовсім. Але вирішив не драматизувати. Дам, думаю, свободу людині. 

І так день за днем – мої прохання вже мало що значили для неї. Я почав підозрювати нехороше. Дивлюся якось, а її підвіз хтось. Придивився уважніше – знаю цього чоловіка. Що там між ними було, мені розповіли інші люди згодом. Виявляється, тривало це пів року. 

Тому я не витримав. Сказав жінці, що краще розповісти правду. Вона зізналася, що зрадила мені разок. Я мовчки зібрав речі і пішов. Стільки разом пройти! Заради чого? Чому я собі цього не дозволяв? І тут почалося: істерики, приїзди на роботу до мене з подарунками, прохання дати шанс. Хотіла виправити все. Каже, що думала тоді, ніби я її не люблю, а просто у нас обов’язки та звичка. Зате зараз душу за мене продати готова.

Так, я повернувся. Виїжджав навіть до іншого міста. Вона мені розповіла все, як було. Кається, але ми ж з вами розуміємо, що я не вірю. Хоча бачу старання людини. Прикро.

Так ось. Я сказав їй: «я тебе не покинув, і це мій подарунок тобі на все життя, а решту не пробачу, можливо, ніколи». Думаю, зрада – це не помилка, а свідомий вибір людини. Якщо вона зробила це, то завжди цього хотіла. Тепер я постійно їй нагадую, що не тримаю. Хоче йти, то хай іде. 

Це не помилка, це називається зрада.

Зараз дуже гидко жити з цією жінкою. А в решті нічого особливо не змінилося. 

Зрештою, це буде для неї хорошим уроком. Запам’ятає раз і назавжди, що обман до добра не доводить.  Розумію, що і їй зараз не так легко, втім. це вона мені ще дякувати повинна, що я не повівся, як деякі інші чоловіки, а справді дав їй шанс. 

Чи можна таке пробачити? 

Як зробили б на моєму місці?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector