Зі своїм чоловіком Дмитром я познайомилася випадково. Можна сказати, що якби не та зустріч у магазині, то ми б ніколи не побачилися.
Я порвала колготи, коли виходила з маршрутки. І якраз поруч був магазин, зайшла купити нову пару. Стелаж великий, а я не діставала. От повз мене якраз проходив Діма:
– Перепрошую, чи не могли ви б мені допомогти?
– А ви растішку в дитинстві мало їли?
От Діма потягнув пачку і на нас упав весь стенд з колготами. Секунда мовчанки і Дмитро починає гучно реготати, а я посміхаюся. Так нас ті колготи і звели разом.
Ми прозустрічалися рік і коханий зробив мені пропозицію. Так, як у країні війна, то ми не хотіли робити гучне святкування, просто розписалися, взяли церковний шлюб та запросили у кафе найближчих родичів.
Однак, постало наступне питання – де нам жити? Моя квартира не підходила, адже батьки з братами жили у двушці. Ну куди нам ще тіснитися?
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
А свекруха, Ольга Василівна, перша запропонувала переїхати:
– Ну дивися сама – біля будинку є поліклініка, дитячий майданчик та садочок. Тим паче, тобі до роботи їде пряма маршрутка. Поживіть у мене, за рік назбираєте на власне житло.
І тоді мені чи кисень до мізків не надходить, чи якась дурня в голову стрілила… Але я дослухалася до поради свекрухи. Хоча подруга Ніна попередила, що через таку родичку деякі родини просто руйнуються.
Після весілля я одразу завагітніла. Однак, лікарі попередили, що є високий ризик втратити малюка. Ще й вилізла болячка зі спиною, у мене погано змістилися диски. А самі розумієте, яке навантаження на спину йде під час вагітності, кожен місяць живіт росте.
Тільки от свекруха не сприйняла серйозно діагноз лікарів:
– Що, дала сотку, аби тобі якусь болячку прописати в тому папірці?
– Навіщо мені це? Для чого крутити такі махінації?
– Не роби з мене дурепу. Прикинулася бідною та хворою, аби вдома не господарювати. Я знаю, яка ти лінива.
І відтоді свекруху перемкнуло конкретно. Постійно називала мене ледацюгою та білоручкою. Хоча я допомагала у квартирі, могла зварити їсти та помити посуд або ж кинути одяг у прання.
Діма зі всіх сил захищав мене перед мамою. Але пані Ольга нас не хотіла слухати.
– Потерпи. Ну бачиш, що нам зараз нікуди переїздити. На вокзалі будемо спати, як ті безхатченки?
– Та я вже готова на вокзал переїхати, лиш би з твоєю мамою не бачитися.
Врятувало, що на це Різдво ми були у батьків. Моя мама сама все приготувала та дала нам багато салатиків, куті, пампухів та рибки.
Однак, через декілька днів Новий Рік. І свекруха затіяла генеральне прибирання вдома. То ж треба весь одяг перебрати у шафі, викинути старі речі, протерти кожен кутик від пилюки та бруду. Ну вгадайте, хто це має робити? Звісно, та сама лінива невістка.
– Ви хочете, аби я пилюкою дихала?
– А що тут такого? Раз-раз і все чисто. Потім вікна помий.
– Якщо ви забули, то я вагітна, у мене 7 місяць. Хочете, аби я з того вікна впала чи що?
– Ой, повір, вагітність – то не хвороба. Той живіт тобі ніяк не заважає. Так що бери ганчірку і до роботи.
Я викинула тряпку через вікно при свекрусі. Ольга Василівна почала кричати, наче та повітряна тривога. Я не мала сили слухати ті докори, тому просто викликала таксі та поїхала до батьків.
Діма прийшов до мене ввечері:
– Що на цей раз?
– Запитай у своєї притрушеної мами. Їй взагалі на мене байдуже. Я їй хто? Попелюшка?
– Ну в мами такий характер.
– А я також можу за себе постояти. І не дозволю нікому себе принижувати. Після Нового Року ти шукаєш квартиру. Все!
Я вважаю, що це єдиний нормальний та дієвий вихід з ситуації.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!