Найгіршим рішенням у моєму житті було вийти за Юрія. Та я тоді була надто молода, щоб зрозуміти – він не буде гарним чоловіком і тим паче – батьком.
Нормальним наше спільне життя було лише перші два місяці. А тоді я завагітніла. Вочевидь, Юра зрозумів, що з дитиною я нікуди не дінусь. Тим паче я дівчина з бідної сільської сім’ї, мені просто нікуди йти. От він й показав своє справжнє обличчя.
Ми жили у квартирі, яку чоловік отримав в спадок від своєї бабусі. Роботи нормальної Юра не мав. Тож розмови про підготовку до пологів йому зовсім не подобалися:
– Нам треба придбати одяг, пелюшки й ліжечко, хоча б вживане.
– Треба було думати про це раніше, коли народжувати вирішила. В мене грошей нема.
Тоді врятували подруги, вони віддали мені одяг своїх дітей. Та Юра й надалі поводився жахливо. Він ходив з друзями в бар і повертався додому напідпитку. А коли в мене почались перейми – він спав після чергових гулянь. Я благала:
– Юра, їдьмо зі мною в пологовий.
– Сама їдь, ти ж дитину хотіла.
Навіть на наступний день він не приїхав. Мені так прикро було. До всіх мамів приходили чоловіки з квітами, а я все одна.
Коли ж повернулась додому з донькою – ситуація не покращала. Чоловік витрачав всі гроші на випивку і дівчат, а ми не мали що їсти. А якщо я починала сваритися – він мене просто бив.
А одного разу, коли донечці й року не було Юра мене так побив, що я до лікарні потрапила. А вже за тиждень в синцях пішла з дому. Просила допомоги у свекрухи, але вона сказала, що я все вигадую. Нас прихистила моя подруга Ліда. Вона врятувала мене.
Я розлучилась. Юра такого аж ніяк не очікував, думав, я до скону терпітиму знущання. Згодом мені вдалося вибити кімнату в гуртожитку. Я віддала Іринку в садочок, а сама влаштувалась на роботу.
Роки минали, часом нам з донькою було дуже важко. Як я не просила колишнього допомогти грошима – він відмовлявся. Свекруха ж образилась, що я покинула її сина і навіть бачити онуку не хотіла.
Та я впоралась, сама не знаю як. Зараз моя Ірина вже доросла і дуже гарна. Вона закінчила університет і хоче вийти заміж. Та днями донька ошелешила мене заявою:
– Я говорила з татом, хочу аби він вів мене під вінець.
– Ти серйозно? Юра.
– Так, він мій тато. Рік тому я почала з ним спілкуватися, він дуже хороший. Йому шкода, що у вас не склалося.
– Це тепер так називається? Він – монстр, жахлива людина, яка й не згадувала про твоє існування.
– Не перебільшуй, він каже, що хотів спілкуватися, але ти була проти.
Я не знала, як пояснити донечці, що все це не правда. Що Юра вигадує якусь історію, виправдовуючи себе. Не знаю, що робити. Але бачити його на святі своєї доньки не хочу. Невже мені слід залишитися дома?
Як бути? Як пояснити донечці, що її батько – погана людина?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!