Я дуже посварилася з братом. І все через гроші. Бо цього місяця Ігор скинув мені на картку всього 200 злотих. Хоча ми домовлялися про більшу суму!
Але ви не думайте, що я якась меркантильна жінка. Просто хочу вам розповісти цю історію повністю, аби ви нас розсудили.
Я з невеличкого смт на Франківщині, мені 49 років. Живу з батьками у будинку, з чоловіком ще 5 років тому розлучилася.
Чому я зараз за батьками? Вони вже люди у віці, тато не може сам піднятися з ліжка та пройтися до туалету чи бодай склянку води взяти. А в мами вже проблеми із зором, погано бачить. Тому я ще після розлучення повернулася в батьківську хату та їм допомагаю. Господарка у нас чимала – кури, кролики, качки, гусаки, пару свинок та ще й 2 корівки.
Слава Богу, що ця господарка нас годує, деякі продукти я ще возу на базар до міста продавати. Однак, то такий сезонний заробіток хіба на літо. Я була б рада знайти якусь стабільну роботу на пекарні чи навіть на заводі. Але не можу батьків покинути навіть на 5 хвилин, вони без мене, як без рук.
А молодший брат Ігор ще у 2019 році виїхав на заробітки в Польщу. Весь час жалівся, що у селі нема ні нормальної роботи, ні нормальної жінки. І от йому стукнуло 35 – зібрав речі, зробив документи та подався на будову у Варшаві.
Час від часу Ігор передавав батькам гостинці, якийсь одяг та інколи ліки. Ну і пару злотих на додачу. А коли я переїхала в смт, то ми домовилися:
– Ти будеш виділяти певну суму мені щомісяця, аби батьків утримувати. Десь тисячу злотих, для тебе то не проблема. А я то або буду в хату вкладати та і батьків забезпечувати.
– Звісно, без питань. Але одна умова – аби ти звітувала за кожну копійку. Ну і потім аби не претендувала на весь спадок, хату будемо порівно ділити!
Я погодилася. І так брат щомісяця мені на карточку надсилав тисячу злотих. На ті кошти ми мамі зробили операцію, тата в Київ на обстеження возили. А ще я ремонт у хаті зробила, провела опалення та кабельне встановила. Ну і дах поремонтувала, паркан новий поставили, до кухні купили холодильник та духовку.
І братові я фотографувала чеки, скидала все у вайбер. Ну, аби дійсно не думав, що я ті гроші собі в кишеню ховаю. Але останні місяці Ігор щось дуже мало грошей надсилав. У червні скинув мені тільки 500 злотих.
– Та директор на будові затримає зарплату. Та і нема часу, аби ще тобі окремо продукти купувати. Тим паче, у вас на городі все своє росте.
У липні мені ні копійки не скинув, я просила у сусідки в борг 3 тисячі гривень. Навіть вже думала їхати до міста та в ломбард закладати золоті сережки.
І от 29 серпня надіслав мені тільки 200 злотих. Я спершу ще почекала, бо може Ігор робив окремі транзакції або ж банк не всю суму зараховував. Однак, 2 вересня в понеділок перевіряю карточку – ні копійки.
– Ігоре, ти мені не всю суму надіслав. Тільки 200, то ж мало. А у нас тут світло постійно вимикають, я навіть їсти не можу приготувати, треба генератор купувати.
– Знаєш, Наталко, я що тут, мільйонер чи що? Постійно тобі гроші надсилаю!
– Так ми ж домовлялися, хіба забув?
– Наталю, я вже стільки років гарую тут, як раб, а сам ні копійки за душею не маю. Хочу квартиру купити, бо до села не планую повертатися. Тим паче, тут у мене є вже наречена, ми скоро будемо весілля грати
От новина, я аж телефон з рук впустила.
– Яке весілля? Яка наречена?
– Ольга, біженка з Маріуполя, познайомилися пару місяців тому на виробництві. Так що вибач, але час мені про свою родину думати. 200 злотих для тебе буде достатньо, якось проживете.
І от я не знаю, що робити далі, чесне слово. Ну бо на роботу не можу вийти, хто ж за батьками наглядатиме? Ще й брат так підло мене кинув!