Десь два роки тому ми з чоловіком переїхали у власний будинок. Вирішили, що у квартирі жити і тісно, і нудно. А своя територія – така свобода! Зробили ремонт, купили нові меблі… Словом, довели все до пуття.
Із сусідами нам дуже пощастило, як я спершу думала. Тамара Сергіївна – бабуся років 60. Діти її живуть за кордоном, востаннє сюди приїжджали ще у 2017 році. На самоті важко живеться в селі, а з нами вона наче розквітла знову!
Діти бабусю Тамару дуже любили, бо рідних бабусь не мали. Часто до неї ходили казки читати, з песиком бавитись – розважали вони одне одного, як тільки могли.
Ми ж з чоловіком допомагали Тамарі Сергіївні з продуктами, медикаментами, у дворі лад наводили на весну. Жили, як одна велика родина на два будинки.
Нічого не передбачало лиха, та одного дня я прийшла до нашої любої сусідки з пустими руками. День був спекотний, важкий. Хотілось дітей у басейн відвезти, а для цього треба було спочатку їх додому закликати.
– Марино, Максиме! Ідіть уже додому, будемо збиратись у місто! – крикнула я у сусідній двір. – Добридень, Тамаро Сергіївно. Як ваше здоров’я сьогодні?
– А як… Ніяк! Поснідати ж сьогодні мені ніхто не приніс! – заявила сусідка з претензією.
– Це ви на мене натякаєте? То я сьогодні не варила нічого. Таке парить, куди ще ту плиту вмикати… Ви ж наче і самі готуєте непогано. А поїсти я вам приношу, коли зварила більше, ніж розраховувала, – відповіла я чесно. 
– Я тобі що, свиня, щоб недоїдки після вас доїдати? Ти мені оце два роки так помиї носиш? Господи, аби ж знала, давно б тобі його на голову вивернула! – почала верещати Тамара Сергіївна.
Таке в нас сталось вперше… Діти полякались, розплакались і побігли додому, сусіди повиходили з дворів, а я навіть не знала, що на це відповісти. Мовчки зайшла в хату і почала плакати.
– Будеш знати, як лишати мене без сніданку! – кричала навздогін бабуся, яку ми колись усі так обожнювали.
Чоловік каже, що то таке від старості або від погоди. А я і досі не можу від цього випадку відійти… Зараз Тамара Сергіївна поливає нас брудом перед усіма сусідами. Мовляв, вона дітей наших гляділа, мене до розуму довчала, чоловіка мого на правильний шлях направила. А ми, невдячні та безсердечні, пенсії в неї забирали та ще й побили, коли вона просила їй хоч кілька копійок лишити.
Це вже взагалі виходить за рамки здорового глузду! Ми їй, як рідній, і їсти, і пити, і хороше походити, а вона – таку вдячність!
Тепер сумніваюсь, чи буду взагалі комусь ще в цьому житті допомогу свою пропонувати. Бо добре, як показує досвід, тільки боком і вилазить…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Як думаєте, що могло так змінити стару сусідку?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!