Я тихо відчинив двері та зайшов до квартири. Побачив, як моя маленька донечка поралася на кухні, а Марина за цей час сушила нігті та крутила бігуді

Я одразу закохався в Оленку, ще на першому курсі. Красива, розумна, струнка, весела. Я бачив, що у неї є також до мене почуття. Ми одразу почали зустрічатися, а потім вона переїхала до мене жити. 

А через декілька тижнів принесла мені позитивний тест на вагітність. Я тоді аж від щастя аж заплакав, підняв дівчину на руки і так міцно обійняв.

– А ти мене запитав? Я ще не хочу народжувати і ставати мамою так рано, планувала тільки через 5 років, – з докором відповіла Олена.

Чесно кажучи, я не розумів, чому вона так скептично віднеслася до появи малюка. Я запропонував розписатися, зіграти весілля та обіцяв, що буду її дитиною повністю забезпечувати. Майже тиждень вмовляв Олену залишити дитину. На щастя, вона погодилася, і вже через 9 місяців я тримав на руках свою донечку Юлечку. 

Я намагався заробляти багато грошей, влаштувався на другу роботу. Все заради того, щоб жінка з Юлечкою мали все найкраще. Однак, в Олени не було ніяких материнських почуттів до дівчинки. Вона відмовлялася її годувати, брати на руки та навіть гуляти на дворі. Постійно лаялася та кричала, коли донечка вночі заважала нам спати. А ще скаржилася, що після пологів дуже поправилася та що в неї тепер нема вільного часу на зустрічі з подругами чи розваги. 

Чесно кажучи, я навіть не здивувався, коли одного дня не знайшов її вдома. Зникли її речі, взуття та навіть зубна щітка. Олена залишила записку на комоді “Я більше не можу так жити та йду від тебе. Дитину я залишаю тобі”. Здається, що я навіть видихнув з полегшенням. Зарплата дозволяла найняти няньку для донечки, ще моя мама часто допомагала. 

Так я прожив майже 4 роки. А потім до нас на фірму влаштувалася молода дівчина. Вона мені образу сподобалася. Я пригощав Марину кавою, ми багато розмовляли, бувало, що проводив її додому. Через декілька днів вона першою зізналася мені у почуттях. І Марину навіть не злякало те, що у мене є дитина. 

– Я так люблю малюків. Сподіваюся, що ми поладнаємо з нею! 

Тоді я невимовно зрадів – нарешті у Юлі буде справжня мама. А вже через декілька днів Марина переїхала до нас жити. Однак, бачив що донечці немов некомфортно знаходитися поруч з жінкою.

– Та це вона просто не звикла до мене. Або ж просто ревнує, діти у такому віці надто все перебільшують. Ось побачиш, що через декілька днів все зміниться, – заспокоювала мене Марина. 

І я повірив. Намагався поговорити з Юлею, вияснити, чому все так відбувається, але донечка тільки мовчала та немов навмисне уникала розмов про Марину. 

Так ми прожили майже 2 роки. Я навіть звик до такої поведінки доньки. Правда, моя мама постійно наголошувала, що раніше Юля була товариською дівчиною, любила зі всіма гратися та говорити, а зараз тільки мовчить та не має навіть друзів. Вдома зачиняється у кімнаті та постійно грається сама. Марина щоразу знаходила нові пояснення такої поведінки – ревність, хоче привернути увагу чи просто маніпулює. 

Того дня у нас на роботі був скорочений день. Я отримав премію та вирішив потішити своїх дівчаток. Марині купив великий букет квітів, а Юлечці вибрав найбільшого іграшкового зайчика. А ще зайшов до кондитерської та придбав улюблений торт – Наполеон. Думав, що зараз сядемо та поласуємо на вечерю таким десертом. 

Тихо відчинив двері та зайшов додому. Здається, що на кухні хтось був. Помітив крізь шпаринку, що то була моя Юля. Вона щось ретельно чистила, здається, це була картопля. 

– Агов, ти ще довго там? Повинна ще витерти пилюку та дзеркала помити, рухайся! – кричала Марина з сусідньої кімнати. 

Чесно кажучи, я перше взагалі не розумів, що тут відбувається. Аж у коридор вийшла Марна, яка сушила нігті та крутила на голові бігуді.

– Ой, коханий, а ти вже повернувся. так швидко? – ніякого відповіла жінка. 

– Що тут коїться? Чому моя донька так важко працює? Вона ще дитина!

– Ну взагалі вона сама погодилася мені допомогти. 

– Не смій брехати!

Я взяв доньку за руку та відвів до кімнати. 

– Юлю, будь ласка, скажи, що трапилося. 

Дівчинка довго не хотіла розповідати, але потім просто почала голосно плакати. Виявилося, що поки мене нема вдома, то Марина нахабно перекидає всю роботу на доньку. І замість того, щоб дивитися улюблені мультики, гуляти з друзями чи гратися іграшками, вона прибирає вдома. А якщо не встигає все зробити – Марина може їй надавати стусанів та голосно кричати. І так вона залякала мою дитину. 

Я не міг більше терпіти таку нахабу у себе в квартирі. Зібрав всі її речі, викликав таксі та відправив геть. Марина ще довго намагалася зі мною поговорити, а потім змінила свою тактику – звинувачувала доньку, казала, що це все брехня. Але я більше їй не вірив. 

Відтоді ми живемо з Юлею тільки удвох майже 5 років. Донечка вже ходить до школи, тішить мене хорошими оцінками. Розумію, що тепер я повинен її оберігати від всякого лиха. Не хочу, щоб з неї знову хтось так безжалісно знущався. 

Чоловік вчинив правильно? Варто забути про нові стосунки з іншою жінкою? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector