Наша донечка Оленка дуже бажана дитина. Ми з чоловіком цілих 10 років молили Бога про малюка. Я навіть їхала у спеціальні паломницькі тури, аби Всевишній виконав наше бажання.
І самі розумієте, що для бажаної дитинки нічого не шкода. Ми купували Оленці гарні суконьки, іграшки, возили закордон на відпочинок. Ходила на танці, на різні спортивні секції. Знаєте, от я тоді собі у всьому відмовляла. Адже нащо витрачати гроші на нову туш чи помаду, краще Оленці смаколики куплю!
Хоча ми не бізнесмени чи олігархи, але донька виросла у достатку. Як вже підросла, то мала дорогу косметику, аксесуари, одяг. Одна курточка в неї могла коштувати мінімум тисячу гривень. Чоловік інколи дорікав, що ми так розбалували доньку і вона потім виросте геть безвідповідальною.
Але їй трапився дуже хороший чоловік, Олег. Він мав власний бізнес, приганяв та продавав машини закордону. І донька, хоча закінчила університет, але сказала, що працювати не буде:
– Нащо мені працювати? Мамо, мій чоловік заробляє багато грошей. Я краще стану домогосподаркою.
Я не лізла зі своїми порадами до доньки. Нащо? Дорослі люди, самі розберуться.
Оленка витрачала гроші чоловіка на свої жіночі захцянки – манікюр, нарощення вій, шопінг.
Але таке казкове життя Олени тривало не довго.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Бізнес Олега пішов коту під хвіст, з’явилося багато конкурентів та він не міг далі заробляти. Потім взагалі закрив компанію, звільнив працівників. У них були з жінкою певні заощадження, але тих грошей вистачило на 2 місяці прожиття.
І потім Олена прибігла до мене, почала плакати:
– Мамо, я не уявляю, як далі жити. У нас залишилося 5 тисяч гривень. Що я на ті гроші куплю їсти?
Мені стало шкода доньку. І вирішила їй віддати 10 тисяч гривень, мало би вистачити, якщо правильно розпланувати бюджет. На продукти та комуналку точно вистачить.
Але донька витратила ні гроші на дурнички. І навіть не думала про те, аби шукати якусь роботу. Я пропонувала їй влаштуватися продавцем у магазин до моєї сусідки, вона одягом торгує. Тільки Олена вперлася і сказала, що не буде.
З одного боку я не розуміла доньку. Однак, зараз війна багато людей втратили роботу та домівки. Кому легко знайти нормальну роботу з адекватною зарплатнею?
Раз їм дала тисячу, потім ще 4. Тихцем передавала, бо знала, що чоловік проти такого “благодійного фонду”.
Але того вечора нахабство доньки перейшло всі межі. Сидимо, вечеряємо, дивимося новини. І тут чую, як хтось настирливо стукає нам у двері. На порозі стояли Олена та зять, тримали в руках валізи.
– О, нарешті ти нам відкрила. Ми тут вже думали ночувати.
– Доню, а що трапилося? Кому ці всі речі?
– То наш одяг. Там ще в машині є валізи. Ми вирішили, що будемо жити у вас.
– Як це? А ваша квартира?
– Ми її виставили на оренду, люди вже заселилися. Так що поки у вас поживемо і грошенят заробимо.
Тоді з кухні вийшов мій чоловік. От стільки років з ним прожила, але такого розлюченого ще ніколи не бачила, чесно. Почав викрикати, що діти такі безсовісні, хочуть на нашій шиї сидіти. Потім взагалі взяв їх валізи та викинув у під’їзд, аж сусіди все чули.
Олена на нас дуже образилася. Тиждень не телефонує не пише. Заблокувала мій номер в телефоні. І що мені робити далі?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!