Я живу в невеличкому селі на Львівщині. У нашій хаті 3 покоління самотніх жінок – я, моя мама та бабуся. Якось навчилися жити без чоловічої допомоги.
Навпроти нашої хати живе бабуся Василина. Старенька, ледве ходить з тим ціпком. Нам з мамою стало шкода сусідку, тому часто приходили у гості, аби щось допомогти. То траву покосити на подвір’ї, коровам сіно зібрати, на городі бур’яни вибрати.
Взимку, як ще були відключення світла, то мама запрошувала сусідку до нас погрітися. Адже ми купили генератор. Бабця Василина дуже дякувала, готувала нам домашні пиріжки, інколи приносила ще яєчка чи молоко свіже. Мені було ніяково приймати якісь продукти від старенької сусідки, але бабуся Василина наполягала.
Але всі сусіди дуже дивувалися. Адже у пані Василини є син, Дмитро. Живе та працює у Львові, має бізнес. Досить рідко в село приїздить, бо каже, що “машина поламається через ті ями на дорогах”. Тим паче, відстань чимала – майже 3 години.
Ще раніше, декілька років тому, здається, Дмитро приїздив до села з рієлтором. Хотів хату продати, а маму з собою до міста забрати.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Ні, ту хату ще мій покійний батько своїми руками збудував. Як він важко працював!
– Мамо, то не хата, а якась діра. Ну ти хочеш нормально пожити чи ні? Забудь про це село забите. Ну поводишся, як капризна дитина, чесне слово.
І от ця хата стала для них наче точкою кипіння. Може, тому і син не хоче навідувати маму?…
Так от, у пані Василини є пенсія. Вона час від часу просить мене купити деякі продукти додому. Давала 100 чи 200 гривень і список. Бо нормальний магазин знаходився аж в іншому селі, треба було їхати через ліс на велосипеді. Ну куди старенькій бабусі педалі крутити?
Я знала, що бабуся дуже полюбляє пряники та цукерки “Мак”. Щоразу, як йшла в магазин, то купувала солодощі, але за свої кошти. І ще декілька пачок чаю також, аби мала чим ласувати. Ви б бачили, як у бабусі світяться очі, коли дістає цукерки з пакета. Одразу ставить чайник та запрошує мене до столу.
Всі чеки я віддавала бабусі. І от декілька днів тому до неї приїхав Дмитро. І ввечері прийшов до мене, казав, що хоче серйозно поговорити:
– То ти мамі купуєш солодке постійно?
– Так… Ну просто вона це любить, і я хочу їй..
Неочікувано Дмитро дістав гроші та поставив мені на стіл:
– Дякую. Я знайшов чеки та порахував всю суму. Тут приблизно стільки, скільки ти витратила на солодке у магазині.
– Ні, ви що, я не можу прийняти гроші.
– Давай домовимося так: я тобі щотижня висилатиму гроші. Тисячу гривень. І ти будеш купувати моїй мамі продукти та оплачувати комунальні послуги. Адже я її син та повинен піклуватися, а не сусіди.
Так ми домовилися з Дмитром. Він старанно виконує обіцянку, став частіше приїздити до мами у гості. Зробив їй ремонт у хаті, привіз нові меблі та сантехніку. Ще й дуже гарну альтанку збудував у садку.
Я щиро радію за бабусю Василину. Адже вона все-таки не пропаде на цьому світі, бо має тверду підтримку сина. І в разі чого – я завжди прийду радо на поміч.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!