– Як ти могла поїхати й батька залишити хворого? – усі в селі мене засуджують. А я не розумію, невже я маю пожертвувати майбутнім дітей заради старого?
Я поїхала до Італії 12 років тому. Так вирішила, адже з чоловіком розлучилась, а зарплату мала зовсім малу. Двоє дітей зростали, набридло кожну копійку рахувати. Тоді батьки ще досить добре тримались. На початку я навіть дітей у них залишила, та згодом забрала до себе. Тут вони мають все необхідне, досі й мову вивчили, почуваються, наче місцеві.
Та потім неочікувано захворіла мати. В неї знайшли пухлину. Лікування не мало результату. Ми втратили її за пів року. Тоді й тато дуже змарнів. В селі всі почали говорити, що я маю залишитися, або ж забрати батька. Але як я це мала зробити? Я в Італії з двома дітьми, власного житла не маю. Поїхала одна, а старому гроші щомісяця висилала.
Десять років батько якось жив. Допомагали сусіди. Та всі не втрачали нагоди попліткувати, мовляв, погана я донька, покинула старого, сама ж носа задерла, навіть до рідного села не приїжджає. А ніхто й не знав, що я у дві зміни працюю і не можу взяти відпустку, аби не втратити роботу. З часом я навчилась закривати на це очі, щоб не засмучуватись. А тоді мені зателефонували:
– Вашого тата швидка забрала. Серце.
Я зібрала дітей, подумала, що тато схоче їх побачити. Ми негайно приїхали. На щастя, в лікарні татові допомогли. Я придбала необхідні ліки. Далі разом із синами ми поприбирали в хаті та дворі. Коли забрали старого додому – він натішитися не міг. Дуже радів, що онуки поруч. Вони ж вже зовсім дорослі. Старший в коледжі навчається. Тато, попри свій стан, відразу ж взявся їх вчити гарздувати – дрова колоти, косити.
А мені серце було не на місті. Знала, треба повертатись до Італії. Подруга з села розуміла мій біль. Сама також роки за кордоном. Вона й запропонувала:
– Знайди доглядальницю. Дідові веселіше буде!
Я знайшла жіночку з сусіднього села, охайну і добру. Тамара погодилась через день провідувати тата, готувати і прибирати. Він спочатку був проти, але згодом вона йому сподобалась і погодився.
І ось, ми поїхали, місяці минали. І раптом телефонує тато і повідомляє:
– Вишли трохи грошей?
– А де ті, що раніше висилала? Крім того, на продукти я Тамарі висилаю.
– Закінчились, вишли.
Звичайно, я надіслала 500 євро. Та наступного місяця це прохання повторилося. Я не витримала я розпитала батька:
– На що тобі гроші, скажи?
– Ти розумієш, у Томи донька дуже хвора. Вона вже зовсім змарніла через усі ті стреси. Як я міг відвернутися?
Якісь підозри відразу в мене з’явилися. Не чула, що в Тамари є донька. Я зателефонувала знайомій з села і розпитала.
– Що й справді донька в Тамари хвора?
– Яка ще донька? В неї син і живе в Німеччині вже роки.
– Як син? А кому мій батько гроші дає?
– Певно їй. Вона вже хату двоповерхову в селі підняла. І ходить, вдягнена, наче багатійка.
Так прикро мені стало. Приїхала додому за місяць і вигнала Тамару. А тато образився, подобалась вона йому.
– Ти що хочеш, щоб я самий залишився? Вона ж до мене так добре ставилась.
– Татусь, вона просто використовувала тебе, зрозумій.
Не знаю, що далі робити і як бути. Невже мушу покинути синів і повернутися додому. Як бути?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!