Такий прикрий випадок зі мною трапився, вже тиждень не можу відійти. Я вже два роки живу в Мюнхені. Поїхала, бо злякались. Ми раніше жили на Умані. Після кількох прильотів чоловік сказав:
– Нема чого чекати, їдьте!
Було дуже важко і страшно. В мене молодшому синові тоді лише три роки виповнилось. Донечці – 12. Ми довго не мали, де жити. Тулилися в кімнаті якогось готелю разом з іншою жінкою і її сином. Згодом нам знайшли квартиру. В поганенькому районі, але нічого. Раз на тиждень я їду в центр підтримки переселенців і беру гуманітарну допомогу. Адже заробляю не так багато, мушу ще курси відвідувати.
Чоловікові я гроші не висилаю, адже він вже рік, як служить в ЗСУ. Кілька місяців тому дуже важке поранення отримав. Ледве врятували. Прооперували, та вже повернувся на службу. Я страшенно переймаюсь через нього, та намагаюсь жити заради дітей. Який ще вибір?
І ось днями я зібралась за допомогою, та дорогою вирішила зайти в один супермаркет, взяти дещо дочці на школу. Людей було чимало, біля каси черга. І ось я стою, чекаю, і раптом мене штовхає якась жінка, вона тиснеться до касира і нікого не слухає. Я її відразу впізнала, це також українка, я її щотижня бачила в центрі, також за гуманітаркою йшла.
– Жіночко, зачекайте, тут черга! – гукнула я.
Вона не відповіла, демонстративно проігнорувала. Я повторила.
– Тут так не можна, станьте в чергу!
– Я вашего гадкого язика не понімаю! – раптом крикнула озлоблено вона.
– В сенсі нашого? А ви хіба не українка?
– Нєт, я жертва вашего нацистского рєжима! На Донбасє все рускіє! Бендеровцев нем там, ваших ванючіх!
– Чого тоді допомогу береш? Їдь собі в рашку, там тобі допоможуть!
– Сєйчас ти у мєня поєдіш! Хахли!
І раптом вона кинулась на мене з кулаками. Почала дерти волосся. Щастя, що якийсь німець поруч був, буквально врятував мене. Я відразу ж викликала поліцію і попросила вилучити відео з камер, де видно, що трапилось. А тим часом та тварина просто втекла. Приїхавши в центра я її не побачила, а підійшла до співробітників і розповіла, кому вони продукти видають. Нехай щось із цим роблять. Я це так не залишу. І раджу усім нашим, коли зустрічають таких недолюдей, повідомляти про них, або хоча б створювати розголос, писати, аби всі їх знали. Згодні?