Не можна ділити дітей на “рідні” та “чужі”. Вважаю, що мати не та, яка народила, а та, яка виховала. Можливо, деякі не погоджуються з такою думкою, але вислухайте мене до кінця.
Я не знаю, як виглядала моя мама. Хіба старі фотографії зберегли пам’ять. У неї були важкі пологи, лікарі не давали жодних позитивних прогнозів. Але моя матуся пожертвувала своїм життям, щоб наробилася я. Батько почав приглушувати своє горе у чарці. Ми тоді жили у селі, де всі сусіди про все знали, тому плітки про те, що мій татусь – п’яниця та ледацюга, швидко розлетілися по всіх хатах. Одного вечора, коли він один повертався додому, то його пограбували місцеві хулігани. Татко оборонявся, як міг, але, на жаль, потрапив за ґрати – покалічив одного хлопця так, що він зараз ходити не може.
Сподівалася, що матусина тітка, пані Олеся, вдочерить мене та прийме у родину. Вони жили на сусідній вулиці.
– У мене і так клопотів вистачає з дітьми, додатковий вантаж не потрібне! Ще й виросте такою ж п’яницею, як її татусь! – кричала тітка.
Тому органи опіки перевели мене у дитячий будинок. Там я прожила приблизно 5 років. Сумувала за татком, рідною хатою, але ніхто мене не провідував.
Коли мені виповнилося 7 років, то я познайомилася з приємною молодою жінкою та чоловіком. Вони часто приходили до мене, ми разом гралися та гуляли. А потім, одного дня, зайшла директорка та сказала “Одягайся, ти їдеш додому, у тебе з’явилася нова родина”. Я тоді від щастя аж стрибати почала! Відтоді у мене були люблячі батьки, які піклувалися, власна затишна кімнатка. Допомагала матусі з хатніми справами, гарно навчалася у школі, всі вчителі хвалили.
Однак, коли мені виповнилося 16 років, то моє життя кардинально змінилося. Я зустріла старшого хлопця, який мав сумнівну репутацію. Але мене це не злякало. Почала прогулювати школу та репетиторів, натомість ми разом гуляли до ночі. Батьки переживали і я з ними дуже сварилася – чому вони пхають носа у моє особисте життя? А потім з’явилися інші друзі, випивка, сигари.
На щастя, через декілька місяців я усвідомила цю помилку. Довго плакалася та просила вибачення. Батьки все розуміли, адже я тоді була складним підлітком, гормони на все впливали. Вони допомогли мені повернутися до навчання, займалися уроками, щоб надолужила знання. Сумлінно готувалася до екзаменів і на відмінно закінчила школу. А згодом – університет, червоний диплом, перспективна робота. Мріяла ще з дитинства стати лікарем.
Нещодавно я відкрила свою приватну клініку. Робота у мене хороша, приносить багато задоволення та щастя, коли бачу, як посміхаються мої пацієнти. Живу окремо від батьків, але не забуваю їх провідувати. І приїжджаю у гості не з порожніми руками.
У мене є коханий чоловік і скоро у нашій родині буде поповнення – я вагітна, правда, термін ще маленький. Хочу дати майбутнім дітками все тільки найкраще. Як колись, у свій час, зробили батьки.
Знаєте, я навіть вдячна тітці Олесі, що вона відмовилася удочерити мене. Адже не знати, як би склалася моя доля у селі. Я не сумую за своєю родиною, навіть не телефоную до них на свята.
Можливо, тітка просто злякалася, що я повторю долю батька, і тому від мене відмовилася? Але ж ні. Якщо ви хочете виховати порядну та хорошу дитину, то варто тільки приділяти їй достатньо уваги, показувати любов та підтримувати у складних ситуаціях. Але не кидати напризволяще.
Ви погоджуєтеся з такою думкою щодо виховання дітей? Чому?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!