Довго мені не щастило з особистим життям. Вже й руки опустились. Ні, я самотня не була. Мала шлюб за плечима. Вийшла заміж у 22 роки, покохала усім серцем. Та Тарас виявився зовсім не таким, як був спочатку.
Щойно я народила чоловік почав мене принижувати. Завжди казав, що я не гарна, набрала зайву вагу й не заслуговую на його любов. Врешті з двома дітьми я розлучилась. І мала стільки комплексів, що й повірила, що не варта чоловічої уваги. Жила собі заради дітей.
А тоді влаштувалась продавчинею в магазин побутової техніки. І якось до мене прийшов чоловік такий гарний і статний. Попросив допомогти йому пральний порошок купити. Ми розговорились. І він запросив мене на каву. Я зніяковіла, не очікувала такого. Та погодилась. Ми пішли на побачення я відверто розповіла про своє життя. Він сказав, що теж розлучений і має дітей, та вони живуть окремо.
Петро не зізнався, чому розлучився. Лише сказав, що ініціатором був саме він. Я не розпитувала, бачила, що йому неприємно згадувати. Ми зустрічалися пів року, а тоді він сказав:
– Я впевнений, що нарешті зустрів свою долю! Не хочу чекати!
Він зробив мені пропозицію і ми побралися. Жили дуже добре. Петро прекрасно ставився до моїх дітей. Згодом Бог і нам подарував спільне маля. Я спочатку злякалась, адже мені вже 30 років, та згодом зрозуміла, що це щастя.
І ось минуло два роки, ми були дуже щасливі. І нещодавно, в суботу в наші двері постукали. Я відчинила й побачила на порозі двох хлопців, років 12. Позаду них стояла жінка старшого віку. Потім вийшов Петро, він зблід, як стіна.
– Тато-тато! – гукали діти.
– Як тато? – не зрозуміла я.
– Заходьте! – сказав мій чоловік.
Так я дізналась, що нещасні сини Петра жили зовсім не з його матір’ю, а з тещею. Річ у тім, що колишня коханого була страшенно гуляща. Він спіймав її на гарячому, коли та привела в подружнє ліжко їхнього кума, друга Петра. Він пробачив заради дітей, та на цьому зради не припинились. А з часом сталося дещо жахливе. Один спільний знайомий розповів, що сини народжені зовсім не від мого чоловіка. Він був у розпачі, тому й розлучився. Та хлопчиків дуже любив, допомагав їм фінансово і від батьківства не відмовлявся.
Та Таня залишила дітей зі своєю мамою і втекла за кордон. Тещі хлопці набридли. От і привела їх до Петра.
– Нехай тепер з тобою живуть! – сказала вона.
– Але в нас і так трьох дітей!
– Не візьмеш – здам їх в інтернат.
Вона пішла й залишила хлопців. Я була в розпачі. Чоловік благав пробачити його.
– Я не можу відмовитись від хлопців.
– Але ж вони навіть не твої!
– Мої, для них я тато, зрозумій!
Ми плакали вдвох. Тепер я не знаю, як бути далі. П’ятеро дітей – це дуже багато. Як я з цим впораюсь? Але й чоловіка дуже люблю. Він насправді хороший і щирий. Що мені робити? Порадьте, бо мені дуже страшно?
Вибачте. Даних поки немає.