Ми часто можемо чути та бачити, як люди просять гроші на операцію для близьких та рідних. До певного моменту я співчувала їм. Розуміла, що всяке в житті трапляється і варто допомагати іншим. Ніколи не жаліла грошей. А потім у моєму житті трапилася подія, що цілком перевернула все з ніг на голову.
Відтоді я припинила звертати увагу на такі прохання. Тепер цих людей мені не шкода зовсім. Знаю, що далеко не всі погодяться зі мною. Хтось навіть звинувачувати у безсердечності почне, опираючись на те, що Бог всьому суддя.
Ви маєте на це право, але спершу все ж таки хотіла б розповісти, що трапилося 8 років і чому я кардинально змінила свій світогляд.
Я вийшла заміж за найулюбленішого і єдиного чоловіка у своєму житті. Ним став Максим. Знайомі ми були ще з університету. А після трьох років зустрічань нарешті подали заяву до РАЦСу. Жити одразу ж переїхали до його матері. Вирішили, що це зекономить нам час та гроші.
Свекруха жила сама. Квартира у неї простора. Місця всім цілком вистачало.
І якщо я вжилася з матір’ю Максима одразу, то в нього це сусідство чомусь викликало дискомфорт. Було помітно. Не скажу, що причиною могла стати свекруха. Вона – жінка хороша. Мене донею називати почала одразу. Та й Максима любила.
Перед цим у нас було просто ідеальне весілля. Гості також не бідні трапилися. Так що після заміжжя у нас була чималенька сума грошей, на яку ми вирішили купити власну квартиру. Але з часом. Поки придивлялися, обирали. Перший час навіть хотіли зекономити.
А через кілька місяців ми дізналися, що Максимова бабуся за містом залишила нам дім. Переписала на онука, а сама переїхала до сестри, за якою потрібен був догляд.
Ми вирішили, що дешевше і зручніше продати цей будинок і на всі гроші купити велику і умебльовану квартиру в центрі міста, аніж робити ремонт у старенькому домі.
І ось нарешті взялися за втілення нашої мрії, як одного вечора до свекрухи не прибігла її сусідка. Уся в сльозах. Затинається на кожному слові. Ясно, що щось лихе трапилося.
Почала розповідати. Виявилося, у доньки пухлину виявили. Зараз потрібні дорогі обстеження і недешеве лікування.
Самі вони – сім’я середнього достатку. Я з ними близькою не була, але тітка Рита часто гостювала у свекрухи, тому ми інколи перекидалися кількома словами.
До слова, жінці було вже за 50, а її доньці Світлані – всього 20. Це була пізня, але довгождана дитина. І ось вона вже в лікарні під пильним наглядом лікарів. І з дня на день тітка Рита боялася більше не побачити свою кровиночку.
Мені від материнських сліз аж самій погано стало. Серце заболіло.
Я чула, що Світлана часто нездужає, але й гадки не мала, що все дійде до таких висновків лікарів. Страшний діагноз міг поставити хрест на майбутньому дівчини.
Єдиний вихід – зробити дороге обстеження в Ізраїлі. Тож Тітка Рита на коліна падала, випрошуючи у нас гроші.
Більшість сусідів відмовила, а питання було нагальним. Сусідка вже не знала, що їй робити і до кого звертатися.
Я не витримала. Забула і про власну квартиру, і про всі плани на спільне життя з Максимом, вирішила віддати всі заощадження, які мала.
Думала, краще врятую життя іншій людині, аніж придбаю кілька квадратних метрів. Дах над головою все одно був.
Чоловік спершу був проти. Не хотів віддавати всі гроші. Просив час, щоб подумати. Але потім погодився.
Тітка Рита готова була ноги нам цілувати. Навіть не знала, як дякувати. Пообіцяла віддати все до копійки. Ми й самі на це сподівалися.
Через тиждень сусіди вже полетіли до Ізраїлю. Пробули там 5 місяців. За цей час ми про них не знали зовсім нічого. А про повернення дізналися від іншої сусідки Ліди, яка поскупилася і ні копійки на операцію не виділила, хоча син у неї бізнесмен.
Потім і про свято, яке тітка Рита влаштовувала після повернення на Батьківщину, довідалися. Здивували, що запросила сусідка майже всіх, а про нас навіть не згадала. Операція, до слова, пройшла успішно. Тоді була реабілітація і зараз зі Світланою все гаразд.
Нас байдужість Рити трохи здивувала. Чи скоріш невдячність. Але ми поставили себе на їхнє місце і постаралися все зрозуміти.
Віддавати гроші нам ніхто так і не поспішав, тож на той момент, вважайте, ми допомогли людям за банальне спасибі.
Тільки через три місяці тітка Рита нарешті завітала до нас в гості. І то просто побалакати.
Світлана ж часу не гаяла. Вискочила заміж за якось заможного чоловіка. Подейкували навіть, що він старший, ніж вона аж на 10 років, хоча її матір тільки відмахувалася і все спростовувала.
Здається, Світлана навіть освіту не отримала. А для чого, якщо коханий і так всі забаганки виконає?
Ми ж з Максимом продовжували жити у свекрухи. Працювали днями й ночами, щоб знову назбирати хоч трохи грошей.
Згодом у нас народилася донечка.
Тепер тіснилися всі у трикімнатній хрущовці.
Свекруха не витримала. Погодилася переїхати до матері з її сестрою, щоб нам просторіше було.
Так ми й залишилися самі.
Через рік я дізналася, що у Світлани народився малюк. думала, хресною мамою візьмуть мене. Але до хреста покликали доньку тітки Ліди. Мене це відверто здивувало. Тобто я, яка врятувала їй життя, не заслуговую на повагу, а жінка, яка, маючи змогу, відмовилася їй допомагати – цілком.
Словом, жила донька тітки Рити на широку ногу. Ще й знайомствами перебирала.
У мене теж народився другий малюк. Я вже змирилася, що вдячності від тієї сімейки не отримаю. Навіть спілкуватися з ними перестала, аж доки в нашій сім’ї не трапилося горе.
Чоловік працював на висоті і часто ризикував життям. але, дякувати Богові, все обходилося. До того злощасного дня. Максим просто зірвався з кріплення. Не витримав трос. І мій коханий зірвався вниз…
Продовження згодом…
Фото з відкритих джерел
Напишіть нам в коментарях у Facebook!