У 2021 я забрала маму з села до себе на квартиру. Вона тоді почала важко хворіти, не могла самотужки навіть у чайник набрати води. Спершу ми з чоловіком приїздили до неї щовихідних, допомагали, купували ліки та продукти.
Однак, все одно мамі було погано. І 5 днів на тиждень вона залишалася без нагляду, я сильно переживала за це. Тому порадилася з чоловіком Степаном та вирішила, що мамі буде набагато краще у місті. Тим паче, у нашому районі є лікарня, де мама може обстежуватися. Буквально до неї пройтися 2 хвилинки.
Спакували всі її пожитки, хату зачинили на замок, всю господарку продали сусідам. Звісно, мамі було важко прощатися зі своєю домівкою, адже ту хату ще колись мій покійний дідусь збудував власноруч.
– Мамо, але з нами тобі буде краще і спокійніше, – заспокоювала її по дорозі до міста.
Я навіть на місяць взяла відпустку на роботі, аби допомогти мамі обжитися. Вона познайомилася з сусідками-подругами, ходила гуляти у парк чи просто сиділа під будинком та дихала свіжим повітрям.
Однак, потім у неї почалися великі провали у пам’яті. Вона могла поставити щось варитися і потім вийти з кімнати, а плитку не вимкнути. Або ж ввімкнути телевізор, пральну машинку, духовку, мультиварку одночасно. Не раз ми викликали майстра, бо через таку напругу лічильник ламався.
Бували моменти, що мама мені чи Степанові навіть двері не хотіла відчиняти:
– Це ми!
– Хто ми?
– Твоя донька та зять!
– А в мене нема ні доньки, ні інших родичів. Я живу сама.
Врізали замки, вибивали двері. Словом, та хвороба створювала нам багато проблем.
На роботі одна знайома порадила віддати маму у спеціальний пансіонат:
– Я так свою свекруху туди перевезла. Там великі, просторі кімнати, дуже ввічливий персонал. Є медсестри, програма оздоровлення. Ну просто рай для літньої людини. Чого їй у душній квартирі сидіти?
Я задумалася про це. Так, дійсно, моя мама потребує догляду 24 години на добу. І її треба контролювати, аби вчасно приймала ліки чи не наробила біди. Всі відкладала питання на обговорення
Поки не трапилася та ситуація.
Ввечері приходжу додому – а біля моєї квартири стоїть сусід поверхом нижче:
– Де ви ходите?!
– І вам доброго вечора.
– Ви мене заливаєте. Я вже 20 хвилин тут стою.
– Так моя мама вдома є, чому ви не постукали?
– Ніхто не відчиняє!
Я швидко дістаю ключі, заходимо додому – а у всіх кімнатах вода. Килимок вже почав “плавати”, ламінат надувся. Перекрила воду у крані, вичерпала все до туалету та в умивальник. Але квартира сусіда постраждала найбільше. Новий ремонт пішо до одного місця і треба все переробляти. Звісно, ми повинні оплатити витрати.
Але мами ніде не було. Ні в сусідів, ні в парку. Я вже зі Степаном аж до поліції телефонувала, обійшла весь район. Тільки за 20 хвилин до початку комендантської години мама з’явилася на порозі:
– А що таке?
– Мамо, де ти була?!
– А я гуляла.
Тоді остаточно зрозуміла, що її потрібно відвезти в пансіонат. Ми через декілька днів зібрали всі речі, підписали документи. Я бачу, що мамі там добре.
Адже, по-перше, вона під постійним наглядом медиків. І якщо їй стане погано, то вони допоможуть. По-друге, у неї там багато друзів, познайомилася з колежанкою. Ну і по-третє, мені на душі спокійніше. Я знаю, що вона в надійних руках та не накоїть біди.
Однак, деякі родичі та сусідки зараз дивляться косо на мене. Наче я маму не в пансіонат віддала, а вовкам на роздертя до лісу вивезла. Дорікали, що я така погана донька, серця не маю:
– Могла б звільнитися і за мамою доглядати. Пані велика! Віддала стареньку жіночку чужим людям на поруки!
Але вони не знають, як це насправді важко доглядати за літною людиною, яка має провали в пам’яті.
Нехай ніхто з Вас не знатиме такого горя!
Читачка вчинила правильно? А що б Ви зробили на її місці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!