Я віддала синові гарну хату, але без ремонту. Тільки не думала, що він так мені “подякує” за це добро!

Я сама з невеличкого селища міського типу на Львівщині. Вже 25 років тут живу, маю свою господарку, тримаю кроликів, кізоньку, декілька курочок та гусенят. Знаєте, я сама дівчина з міста, переїхала сюди ще після весілля. Але тут дуже добре прижилася. 

У нас з чоловіком є син, Валерій. 3 місяці тому він одружився, дівчина, до речі, також з міста. Однак, зараз молодята живуть буквально через 4 хати від нас по сусідству. Колись і тій хаті жила покійна бабуся, Орися Юхимівна. Тому цей будиночок для мене грає велику роль, адже я дуже любила та цінувала покійну бабцю. Вона завжди радо запрошувала мене у гості, робила дуже смачний чай, ділилася родинними рецептами якихось смаколиків. І коли Велєрка народився, то бабуня допомагала його няньчити. 

Тому після весілля син та Ксенія переїхали у будинок бабусі. Це не якісь хороми, а звичайний, на один поверх. Там є 3 просторі та гарні кімнати, туалет всередині, велике подвір’я та ще сад. Там така територія, що можна сміливо будувати літню кухню чи ще одну хату. 

Однак, ми не робили в ній ремонт. Там вже меблі такі старенькі, лак потріскався, де-не-де обліз. Підлога скрипуча, дошки трохи ходять туди-сюди. Вікна не пластикові європейки, а звичайні з дерева, як були у радянщині. Плитка газова, але її треба з сірника запалювати, хоча вона служить вже років 20 мінімум. 

Ми зі спокійною душею віддали дітям ключі від хати і сказали “робіть, що хочете”. Чи то ремонт, чи добудова, чи взагалі знести і новий зробити – байдуже, то вже їх справи. 

Але я помітила, що відколи діти переїхали, то сваха, Ольга Дмитрівна, дуже часто почала заїжджати до них у гості. У п’ятницю ввечері заїде та в неділю ввечері вже повертається до міста. А їхати їй треба мінімум годину автобусом з пересадками. Спершу я до цього спокійно та якось навіть добре ставилася. Ну мама провідує донечку, тут нема нічого поганого. 

Однак, насправді сваха добряче промивала мізки і Валері, і доньці. 

Минулої суботи спекла смачний пляцок, вирішила половинку занести невістці. Заходжу на подвір’я та чую, як з кухні сваха мило щебече:

– Ксеню, ти тут на пташиних правах живеш. Хочеш за коровами та свинями гній прибирати? Ще й у такій дірі, то Богом забуте село! 

– Ма, а що мені робити? 

– Як що? Продавайте цей сарай, збирайте гроші та купуйте десь квартиру. Так буде набагато краще. 

Я вже хотіла аж крикнути на сваху, але стрималася. Удала, що нічого не чула, постукала у двері, невісточка відчинила. Сваха одразу змінилася в обличчі – почала до мене підлещуватися, казати яка хата гарна, як тут добре жити. От брехала та не червоніла, серйозно!

Пошепки

І вчора до мене зателефонував син. Я одразу зрозуміла, що Ксеня вже так добряче сина підмовила:

– Мамо, знаєш, нам у селі не добре. Ну тут молоді геть нема. Ми думаємо переїхати до міста.

– А звідки у вас гроші на нову квартиру? 

– Як звідки? Мамо, ти маєш продати цю хату баби. Може нам стане на якусь двокімнатну квартиру в новобудові.

Я почала сміятися. Все-таки, невістка та сваха хвацько роззявили ротики на наш будиночок.

– А що тут смішного? 

– Та нічого. Але передай пані Ользі, що раз вона така мудра – хай сама вам гроші на квартиру дає.

– А вона тут до чого?

– Так ти у своєї жіночки запитай.

Словом, Валера на мене дуже образився. Але питання з хатою ми так і не вирішили. 

Ну от продам я хату, а син купить квартиру. А раптом, Ксеня потім захоче розлучення? І житло вони вже будуть ділити порівну, як подружжя. А це вже не нормально. 

Я не збираюся йти на повідці у свахи та невістки. Ми самі на життя заробляємо і нікому ніякі подачки робити не будемо. Тільки от сина шкода, що він вуха розвісив та повірив їм, а не мені, рідній матері. 

Як вирішити це питання зі спадком та новою квартирою? Жінці варто дослухатися до слів свахи? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!