Ми з Олею найкращі подруги, і вона вирішила, що може цим маніпулювати.
Оля жила з нами в одному будинку, але, коли вийшла заміж, то переїхала в інший район до чоловіка. Там вони згодом купили квартиру. Мають донечку, яка цьогоріч йде у перший клас.
І от подруга телефонує до мене й каже:
– Ти знаєш, що наша Олеся йде до школи? Та в нашому районі школа не дуже, а та, де навчається ваша дитина найкраща в місті.
– До чого ти ведеш? – Все не могла зрозуміти я.
– Пропиши в себе мою доньку, щоб вона могла піти у вашу школу, бо там лише за пропискою.
Від несподіванки я не знала, що й сказати, тому відповіла, що подумаю. Мене шокувало таке прохання подруги.
Я почала ретельно вивчати це питання.
Якщо ми й прописали б у себе Олесю, то це можна було б зробити це лише за умови, що прописаний ще був би хтось із її батьків, бо вона неповнолітня. Чому я маю це робити?
Комунальні послуги теж зростуть, бо кількість осіб у квартирі збільшиться.
Та й взагалі, якщо подруга відмовиться виписувати назад свою доньку, що робити тоді? Це ж буде повно проблем.
Я вирішила відмовити Олі й повідомила їй про своє рішення. У відповідь почула наступне:
– То це ти така подруга? Відмовляєш мені, коли маю проблеми. Я ж не для себе, а для дитини прошу. Якби ти мене попросила – я б ніколи не відмовила.
Після цих слів, картаю себе, що я погана подруга. Оля на мене ображена.
Як би ви вчинили? Можливо не варто було відмовляти Олі?