Правду кажуть, ніщо не завдає такого болю, як зрада близьких людей. Нещодавно я дізналась, що чоловік завів коханку. Я зібрала маленького сина і пішла, мала надію, що на дворі не лишусь. І не безпідставну.
Колись давно, ще десять років тому бабуся залишила мені свою квартиру. Мені тоді всього 13 виповнилось. Старенька мене обожнювала, казала, що я на неї схожа. І чомусь вирішила саме на мене заповіт написати. Завжди казала, що жінка має мати свій дім, тоді її ніхто не образить. Вона мала рацію, мудра.
Та в мене був старший брат, котрому тоді вже 26 років виповнилося. Він щойно одружився і запропонував мені слушний варіант.
– Віддай мені квартиру. А поки ти виростеш, я грошей назбираю і куплю тобі нерухомість.
Я дуже любила Олега, бажала йому щастя, того й погодилась. Батьки підтримали брата. Згодом він продав бабину хрущівку, взяв кредит і купив велику трикімнатну квартиру. Я його розуміла, двійко дітей, брак площі. Роки минали. Я виросла й вийшла заміж. Переїхала до чоловіка і якось не думала вимагати в брата обіцяне. Та потім сталася ця біда. Пішовши з дому відразу зателефонувала Олегу. Я гірко плакала, сподівалась на розуміння й допомогу.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Брате, настав час квартиру віддавати. Ти мав багато часу. Купи мені бодай однушку.
– Слухай, в мене ж кредит, грошей нема.
– Хіба ж іще не віддав?
– Та розумієш, дружина схотіла ремонт сучасний зробити й машину нову.
– А мені що робити? Куди йти?
– Може зніми поки кімнату чи до батьків піди?
– В батьків місця й так обмаль. Ти мусиш щось вигадати!
Він обіцяв знайти мені житло. Я винайняла кімнату в старенької бабусі та переїхала туди. Умови були жахливі. Я дзвонила мамі, скаржилась.
– Доню, це ж твій брат, в нього сім’я. Хто ж міг знати, що в тебе таке станеться?
– Квартиру й так мали б віддати!
– Чого це. Врешті бабуся не чесно вчинила, що тобі одній її залишила! І може не варто було відразу від чоловіка тікати. Всіляке в подружньому житті трапляється.
Батьки вразили мене своїм ставленням. Я вирішила, що більше не буду з ними спілкуватися. А брат все просив зачекати, а потім просто перестав відповідати на дзвінки. Не знаю, як бути далі. Я в розпачі.
Чи пробачили б ви таких родичів? Що б робили на моєму місці?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!