Місяць я в селі жила, брата свого доглядала. Самотній він, захворів дуже, ну як покинути? І от повернулась додому, ледве сумки донесла до третього поверху.
Свій дім я люблю, тут всі сусіди, наче рідні. А особливо Михайлович – вдівець з другого поверну. У нас з ним вже давно теплі стосунки. Щовечора я його запрошувала на чай з випічкою, разом телевізор дивилися і якось веселіше.
Наближаючись до квартири Михайловича, я вирішила привітатись. Зупинилась – і чую голоси:
– А старий не збунтується?
– Не переймайся! Ще подякує! Там хоч медики нормальні!
Я увійшла і побачила молодих людей, котрі робили ремонт на кухні мого сусіда.
– А що це ви тут робите?
– Ремонт! Тут все старе таке!
– Невже ви випхали діда в пансіонат для літніх! Як вам не соромно! Гріх на душу взяли!
З криками я вийшла геть. Вже вдома гірко заплакала. Скоро свята, як вони так могли? Що ж за життя? Михайлович у ясному розумі був. Сучасна молодь на все ладна піти заради квартири. Хто зна, може й мене скоро туди запроторять. Я навіть в поліцію зателефонувала, та з мене там посміялися.
Минуло кілька тижнів. Раптом у квартирі пролунав дзвінок. Я відповіла:
– Ви про мене вже геть забули? Коли на чай покличете?
– Михайлович? А ви хіба не в пансіонаті?
– Я вже два дні дома, в лікарні був, захворів.
– А що ж онуки у вас робили?
– Уявляєте, вони вирішили сюрприз мені зробити. Ремонт! Приходьте подивитись!
Я мало крізь землю не провалилась. На вечір напекла пирогів і пішла просити вибачення.
– Оцей з вишнями для вас, а цей – онукам передасте від мене! Нехай не тримають зла на стару!
Я йому все розповіла і ми довго сміялися. Як добре, що хоч деякі історії мають гарний фінал. Адже часто найгірші очікування – здійснюються.
А ви знаєте випадки, коли діти обманом житло забирали?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!