Я відразу зрозуміла, що свекруха щось замислила. Ніколи вона мене не любила, а зараз щебече, як до рідної

Моя свекруха Ніна Миколаївна вкрай хитра жінка. Це я збагнула під час першого ж знайомства. Вона поводилась зі мною, наче янгол. А щойно я повірила в її доброту – почала мене перевіряти. Усе випитувала, давала якісь там завдання. А тоді, в мене за спиною намовляла свого сина. Якось я навіть це почула:

 – Та вона якась взагалі непутяща. Не моторна, готувати не вміє. Нащо тобі така?

 На щастя, Ігор її не послухав. А згодом дружина старшого брата мого коханого зізналась, що Ніна Миколаївна і їй виносить мозок. Ми побралися й поїхали разом на заробітки. Вирішили, що спочатку треба купити житло, а тоді дітей заводити. Повернулись за чотири роки. Придбали велику квартиру й відкрили власний магазин. Та тоді завагітніти вже не вдавалось. Через це свекруха знову взялась за мене. 

Вона щодня телефонувала. То якісь диво-рецепти диктувала, то повчала, казала, що я все неправильно роблю, звинувачувала. Дякувати Богу, я народила. Та спілкувалися ми з батьками Ігоря вкрай рідко. Насправді на це й часу бракувало. Постійно бізнесом займались, гроші заробляли. Донька змалку нам в усьому допомагала. Ніна Миколаївна вимагала, аби ми привозили дитину на канікули в село до неї. Але я цього не хотіла, адже була впевнена – стара й дитину проти мене налаштує. 

Роки минали. Ми з чоловіком вже зовсім не молоді. Йому зараз 57 років, та коли почалась війна він не мав жодних сумнівів – зібрав речі й пішов у військкомат. Залишилась я одна. Донька вже доросла, живе окремо з хлопцем, та допомагає мені в магазині. І ось якось подзвонила мені Ніна Миколаївна.

 – Як я рада тебе чути! Але хочеться й побачити улюблену невістку. Так я скучила. Приїжджай – я смакоти наготую. Доньку з її коханим бери.

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Щойно я почула, як щебече свекруха, збагнула, вона щось замислила. Та вирішила все приїхати. Побачене мене шокувало. Ніна Миколаївна ледве справлялась з господарством, вдома був безлад, а з обіцяного лише пиріг спекла.

 – Що з вами?

Пошепки

 – Не хотіла телефоном казати. Хвора я дуже. І це лише початок, далі ставатиме гірше. Та лікарі кажуть, що як буде гарний догляд – ще житиму. А ніхто не хоче мені допомогти. Лиш на тебе надія.

 – А як я допоможу? Я ж в місті живу.

 – Залишай донечці квартиру й переїжджай до мене! Разом будемо.

 – Але ж у вас донька є і ще невістка одна.

 – Донька сказала, що заради мене з Польщі не повернеться, вона там якогось поляка зустріла. А дружина мого старшого сина просто посміялась. Стверджує, що я з неї знущалась, того й не заслуговую на увагу. Я завжди знала, що вона зла і невдячна.

Мені сумно було дивитись на Ніну Миколаївну. Вона й не розуміла, що поводилась жахливо. Та чи маю я брати на себе цей тягар? Усе покинути заради свекрухи? Я маю нормальне життя, бізнес йде добре. Крім того, переконана, що ця жінка буде знущатись ще дужче. Саме тому я й запропонувала:

 – Думаю, ідеальним варіантом буде, якщо ми усі скинемось грошима й заплатимо комусь із вашого села, аби вас доглядали.

 – Ні, сторонню людину я у своїй хаті бачити не хочу! Помру сама, якщо так!

Відтоді вона дзвонить, плаче, усім розказує, які ми погані. Але однаково не хоче погодитися на доглядальницю. Як бути в такій ситуації? Невже треба пожертвувати своїм спокоєм, нормальним життям заради цієї людини?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector