Моя покійна бабуся заповіла нам із братом чималу суму грошей, які ми повинні були розділити порівну. Так і зробили. Кожен розпорядився своїм спадком по-різному. Тепер же брат висловлює мені свої претензії, а батьки його підтримують.
Коли я отримала свою частину спадку, то вирішила вкласти її у нерухомість. Так, як свого житла у мене на той час не було, я доклала бабусині гроші до своїх заощаджень та купила двокімнатну квартиру у хорошому районі. За кілька років зробила там ремонт.
Мій брат Сергій вирішив долю свого спадку інакше. Він зі своєю нареченою поїхав на відпочинок (це ще до війни було), обсипав її дорогими подарунками. Вони харчувались лише в кафе та ресторанах. На день народження Сергій нареченій купив машину. Згодом дівчина від нього пішла, так і не ставши його дружиною.
Тепер же Сергій винаймає пошарпану кімнату в гуртожитку. Бідкається та зітхає, що йому так важко живеться.
Нещодавно у батьків був ювілей – 30 років подружнього життя. Вони влаштували святкову вечерю для найближчих. І от під час святкування почались розмови про “бідного Сергійка”.
– Як шкода, що ти живеш у тому гуртожитку, а ми не можемо тобі допомогти. У нас місця немає в квартирі, щоб тебе до себе забрати – каже мама.
– Я все розумію і нічого вам не говорю з цього приводу. А от Катя могла б мене до себе пустити. Сама живе на дві кімнати – висловив претензію брат.
Я аж поперхнулась.
– Що? – питаю.
– Коли до тебе переїжджати можна? – нахабно запитує Сергій.
– Я проти, щоб ти зі мною жив. Тож ніколи.
– Доню, це ж твій брат. Як ти так можеш? Йому важко і потрібно допомогти – заступилась за Сергія мама.
– У нього була така ж можливість купити собі житло, як і у мене. Сергій вирішив по іншому. То чому я тепер повинна підлаштовуватись під нього? Я проти, тому Сергій у мене жити на буде. Все.
Мама з татом намагались мене переконати, та їм не вдалось. Тоді мене звинуватили у безсердечні.
От скажіть, невже я не права?