Я все запитував себе, стоячи біля могил: «Чи варто було продовжувати їхні муки?»

Ця історія вчить, що не можна відмовляти собі втілювати власні мрії, бо життя надто коротке! Навіть, якщо знаходяться люди, які хочуть цьому завадити! Редакція Пошепок ділиться з вами проникливою історію двох закоханих сердець.

Жінка сильно обурювалась і злісно кричала на лікаря просто в коридорі лікарні. Усі присутні оглядались у її сторону.

– Лікарю, ну от навіщо? Для чого ви їм підписали той документ? Ну хто вас просив? Чому ви пхаєтесь туди куди вас не просять? 

– Жіночко, заспокойтесь. Вашій доньці уже 18 років, вона має право вирішувати сама. Я думаю, вони заслуговують на щастя хоча б цих декілька днів чи місяців, які їм дані.

Він пішов, а вона ще довго кричала йому услід. Тоді побачила мене, почала бідкатись.

– Ви уявляєте? Він вчора дав їм довідку, а вони сьогодні вже розписались, весілля хочуть, – говорила мати до медсестри.

– Ну так це ж добре. Радість.. Весілля у доньки. – кажу їй.

– Та нащо мені те весілля? І зять мені такий не потрібен! Ай, та що ви взагалі розумієте!

Так сталось, що я була на тому весіллі. Біля онкологічної лікарні. Невеличке кафе, близько 20 гостей, торт, квіти, фрукти.

Під’їжджає машина. Біла іномарка. Звідти виходять молодята. Вона в красивому білому платті, на голові перука, світла волосся, попелясте. Майже таке ж як і її природнє. І сама вона світилась, худесенька була, на милицях, важко було стояти самій.

Він у світло-сірому костюмі. Прозорий і блідий, як і вона, без однієї руки. 

Але на їхніх обличчях сяяли усмішки. Вони знали, що їх чекає, та вирішили бути в моменті. Дати відчути собі щастя, хоч на мить…

З її сторони була лише бабця, подруга і я. Ми здружились за час її терапії.

Молодята цілувались і обіймались, у всіх гостей були очі на мокрому місці. Золоті обручки виблискували на їхніх пальцях.

Її не стало через три місця. Він пережив її на 3 дні.

Поховали їх разом, поруч один біля одного. Я була там. Мама хлопця стояла і плакала.

– Він легко пішов. Сказав, що йому пора до Оленки.

На тому ж кладовищі стояв лікар і шепотів собі під носа:

– Знаєте, я оперував її 4 години, а його 3. Я знав, що проживуть вони не довго. От я і задумуюсь інколи, чи варто було продовжувати їхні муки? Чи я зробив хороше діло?

Щастя в моменті. Ловіть та насолоджуйтесь поки є змога та час!

Як ви думаєте, чи доля цієї пари пов’язана небесами?

Якщо у вас є історія з якою ви б хотіли поділитись із нашими читачами Пошепок, можете надіслати її на пошту [email protected].

Напишіть нам в коментарях у Facebook!