Ми з Вірою – рідні сестри. Хоча й ніколи не ладнали між собою. Між нами невелика різниця у віці – лише 3 роки. Але в стосунках постійно відчувалась якась порожнеча, відчуження. Ще в дитинстві я відчувала, що Віра не хоче зі мною гратися, ділити іграшки чи особистий простір. Вона воліла обрати компанію вуличних дівчаток, а не рідної сестри. Та й коли ми залишалися удвох, то лише сварились. Мама не розуміла, що таке між нами відбувається і як нас помирити. Та з роками стіна нерозуміння лише виросла.
Після закінчення школи Віра вирішила залишитись у маминій квартирі. Я дуже сподівалась, що вона переїде і я зможу спокійно закінчити навчання. Закінчивши школу і вступивши в університет, я переїхала до Львова. Там оселилась в гуртожитку. Навчалась у політехнічному на юридичному факультеті.
Жити без сестри стало спокійніше, але гнітило те, що вона й не планувала влаштуватись на роботу, а продовжувала сидіти у мами на шиї. Натомість я знайшла підробіток – надавала онлайн-консультації у юридичних справах. Зазвичай, це були питання з поділу землі, прав успадкування, розподілу майна після розлучення.
Згодом померла наша бабуся Маргарита Станіславівна, яка залишила нам у спадок квартиру. Мама обіцяла, що ця квартира перейде мені, як тільки я вийду заміж. А поки вони з Вірою здавали її в оренду і жили за ці кошти.
На останньому курсі навчання я зустріла майбутнього чоловіка. Ми з Миколою познайомились на одному юридичному тренінгу, а по завершенні університету одружились. Я нагадала мамі про її обіцянку стосовно бабусиної квартири. Однак вона попросила набратися терпіння і трохи зачекати. Віра досі перебувала на її утриманні і вони жили з доходів від оренди цієї квартири.
Я вже й не сподівалась, що коли-небудь отримаю бабусину квартиру. Тож більше розраховувала на власні сили. Ми з чоловіком почали орендувати житло, а з його пристойною зарплатою помалу відкладали на власне. Мій чоловік працював у консалтинговій компанії.
На щастя, родичі чоловіка підтримали нас фінансово: дали перший внесок і допомогли оформити кредит на трикімнатну квартиру. Та скоро Віра повідомила, що виходить заміж. Мама обіцяла, що сестра лише тимчасово поживе в бабусиній квартирі. Та згодом Віра завагітніла. Вони з мамою мусили продати бабусину і мамину квартиру, щоб забезпечити дитині сестри комфортні умови. Мама переконувала мене, що Віра мені все компенсує. Але мені на той час було все одно.
– Роби, що хочеш, – казала я мамі, бо поруч зі мною був чоловік, який мене підтримував.
Роками ми не спілкувались з сестрою. Вона забула про матір і моє існування і цілком віддалась турботам про власну сім’ю. Та одного дня вона подзвонила. Був ранок і я ще спала.
– Наша мама в лікарні, а ти спокійно спиш?! – кричала у трубку сестра.
Я знала, що їй начхати на нашу маму. Та в голові пульсувала лише одна думка: “Що сталося?”
– Я все життя піклувалась про матір, тепер твоя черга! У мами інфаркт, будеш годувати її з ложечки.
– Що? Як це сталось?
– У мене справи. Пояснювати немає часу. Адресу записуй!
Я летіла стрім головою до машини. Внизу мене чекав Микола. А по дорозі я сипала прокляття на свою сестру. Ну як так можна було вчинити? Поки мама була добрим гаманцем, Віра сиділа біля неї, а як тільки сталося лихо, покинула напризволяще!
Вибачте. Даних поки немає.