– Я все життя присвятила вихованню сина, хочу бодай на старості літ для себе пожити! – заявила свекруха, коли привела в дім коханця

Після весілля ми з чоловіком жили у його батьків. Згодом я завагітніла та чекала на появу дитини. Жили ми непогано, аж поки свекруха не почала влаштовувати скандали свекрові. А потім взагалі знайшла собі коханця. Ясна річ, що Василь Петрович не витримав, пішов з хати і подав на розлучення. 

Свекруха разом з новим молодиком наче повернулась у молодість. Постійно десь пропадала, не ночувала вдома, щодня наряджалась, наче новорічна ялинка. А потім прийшла і заявила, що ми маємо виселитись з квартири, бо вона хоче її продати. 

– Як це виселитись? – здивовано запитували ми з чоловіком.

– Ми з коханим хочемо купити квартиру в іншому місті та жити там удвох. 

– Але ж як ви можете виставити нас? Я на останньому місяці вагітності! 

– Я й так витратила найкращі роки свого життя на виховання сина, а тепер ще онуків бавити я не збираюся. Тому збирайте манелі і шукайте собі якесь житло. 

Я була приголомшена заявою свекрухи, зі сльозами та злістю в очах, збирала свої речі. Спочатку ми винаймали квартиру, але щомісяця оплачувати її оренду не мали можливості. Нам було дуже важко.  Чоловік працював на двох роботах, але нам постійно бракувало на щось, доводилося відмовляти собі навіть у новому одязі. 

Через деякий час мені повідомили про те, що померла моя тітка, яка, окрім мене, не мала ані чоловіка, ані дітей. Я інколи відвідувала її та допомагала з хатніми справами, тому вона свою квартиру записала на мене. Не очікувала я такої доброти від тієї норовливої жіночки, бо ж насправді особливої прихильності до себе з її боку я ніколи не відчувала. 

Спочатку я хотіла продати ту хату і купити собі з чоловіком трохи більшу, але мама вмовила мене цього не робити, мовляв, хто зна, які стосунки в майбутньому будуть у мене з чоловіком, а квартиру він ніколи забрати не зможе, якщо документи оформлені лише на моє ім’я.

Пошепки

Чесно кажучи, я була впевнена в чоловікові на всі 100%, тому про розлучення ніколи навіть не замислювалася. Але все ж, квартиру ми не продавали, бо нам терміново треба було з дитиною десь жити. Загалом вона була непогана, оновлений ремонт та меблі, лише розташування нам було трохи некомфортним, але і до того ми згодом звикли.

Жили собі спокійно, виховуючи свого синочка, аж поки на поріг нашої квартири не з’явилась мама чоловіка. 

– Він обманув мене та кинув! Діти мої, прихистіть мене, бо немає куди йти, — зі сльозами благала свекруха. 

– А я вас попереджала, що так і станеться! – відпалила я.

Не хотілося її впускати, бо квартира у нас невелика, та і я ще досі тримала злість на неї через те, що вона прогнала нас. Однак мій чоловік почав заступатися за маму, мовляв, ми не можемо залишити її просто на вулиці, бо вона помре. Але ж про нас тоді вона так не думала. Наступне, що сказав мій чоловік мене привело у шок:

– Якщо ти не хочеш прийняти мою маму, тоді я також піду з хати і подам на розлучення!

Спочатку мені забракло слів, щоб відповісти, але мене настільки переповнювала злість, що я потім прогнала свекруху разом з її синочком. А тепер згадую слова своєї мами і думаю, добре, що я не продавала цієї квартири. 

А як би ви вчинили у такій ситуації?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!