Мій син Микола одружився ще шість років тому. Він дуже кохав Аліну, мріяв, що в них буде міцна сім’я. Та минуло кілька років й молоді почали сваритися. Я ніколи не втручалася, та згодом зрозуміла, в чому річ.
Аліна ніяк не могла завагітніти. Що лишень не робила – не допомагало. Вже й лікарів усіх обійшла, на цілющі джерела їздила, в монастирі до ікон – все марно. А тоді минуло багато років і невістка зовсім неочікувано повідомила нам радісну звістку.
Як зрадів мій син – словами не передати. Ніколи його таким щасливим не бачила. Та тоді я вирішила поговорити з Аліною. Запросила її на каву, приготувала вечерю, влаштувала дівочі посиденьки. А коли невістка прийшла, я запитала:
– Як ти почуваєшся? Все добре?
– Так, чудово, трохи нудить зранку, але то не страшно.
– Послухай, я хочу, аби ти знала, що я тебе не звинувачую.
– В чому? Що сталося?
– Що дитина не від мого сина.
Раптом Аліна почервоніла. Та я обійняла її й продовжила.
– Я знаю, ти його кохаєш, і несеш важку ношу, цю таємницю.
– А як ви дізналися?
– Річ у тім, що в дитинстві Микола важко перехворів. Мене тоді попередили, що дітей він мати не зможе. Згодом в підлітковому віці я водила його до лікаря – все підтвердилося. Та він тоді навіть не зрозумів, чому його обстежували, я не казала правди, він думав, що то так треба. Тому й не знає, що безплідний. Та цю таємницю я заберу із собою в могилу.
– Ви не уявляєте, як мені важко, – Аліна заплакала. – Я свідомо на це пішла, бо ми постійно сварилися. Микола вперто не хотів йти до лікаря, а мені бракувало сил.
– Не плач, дитино, все добре буде!
Ми порозумілися і надалі я в цьому допомагала невістці. І ось настав час народжувати. Микола поїхав в пологовий з Аліною. Я чекала вдома. Згодом син повернувся, та він був зовсім не радісний.
– Що сталось? Малюк здоровий?
– Це не моя дитина, я знаю.
– Чому так думаєш?
– Він білий, зовсім світлий. Але річ не лише в цьому. Ще до того, як дружина завагітніла я потайки пішов до відомого лікаря-репродуктолога. Кілька місяців я обстежувався, а потім лікувався. А коли дізнався, що стану татом – покинув усе те. І ось нещодавно мені зателефонував лікар, спитав, чому я зник. Я пояснив, що вже нема потреби. А він сказав, що бути цього не може, бо я безплідний.
– Сину, зупинись. Ти ж знаєш, що Аліна тебе кохає, так?
– Знаю. Але як вона так могла?
– Розумієш, часом жінкам доводиться йти на відчайдушні кроки. Якби вона не завагітніла – ви б вже досі розлучились. Хіба ні?
– Можливо, ми дуже сварились.
– Ось тому вона це зробила, щоб подарувати тобі дитинку, про яку ти мріяв.
Усю ніч ми говорили з сином. А на ранок придбали величезний букет квітів і поїхали до Аліни. Тепер онукові вже пів року, молоді дуже щасливі, а я разом із ними. Невістка досі не знає про здогадки сина. Та я думаю, що це вже зайве.
А ви б змогли жити із такою таємницею?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!