Пишу це, бо зовсім не знаю, як бути. Ніколи не думала, що опинюсь в такій ситуації.
Мені 26 років. Маю чоловіка і донечку Марійку. Їй всього чотири. Мій Марк з дуже впливової родини. Колись я обрала його, хоча мала іншого кавалера. Андрій був зовсім інакшим. Ми зустрічались зі школи. Він вступив в медичний коледж не маючи ні копійки. Та згодом його відправили фельдшером в якесь забите село в Карпати. Звісно, я з ним не поїхала.
Може згодом би й передумала. Та з’явився Марк – крутий, на дорогій автівці. Його тато займається нерухомістю, відомий в нашому місті забудовник. Та він переймався, що син не серйозний, лишень розважається і зовсім позбавлений амбіцій. Тож коли Марк познайомив мене з батьками, вони вчепились в мене, немов в останню надію. Вірили, що зможу направити їхнього єдиного сина на шлях правди.
Ви не думайте, що я побралась лише через гроші. Я покохала Марка. Він дуже симпатичний, з ним легко і цікаво, наче завжди свято. Наше життя було дуже насиченим. Двічі на рік на море, щодня вечірки. Навіть після весілля все було чудово. Чоловік мав роботу в батьковій компанії, та, вочевидь, там він просто рахувався, а насправді навіть не приходив в офіс.
Для мене все змінилось після народження доньки. Навіть коли я лежала в пологовому Марк не був поруч. Він відразу пішов до друзів “проставлятися” і так святкував, що зателефонував наступного дня. Уявіть, як мені прикро було.
Відтоді минуло чотири роки. Я сиджу дома з Марійкою, а чоловік й далі живе, наче вільний парубок. А щойно я намагаюсь йому щось пояснювати, отримую коротку відповідь:
– Що тобі не так? Маєш все, от і радій.
І ось нещодавно я знову сиділа вдома поки чоловік розважався. І раптом у доньки піднялась температура 40. І дала ліки – але це не допомогло. Почала телефонувати чоловікові, а він не відповідав. Викликала швидку. На той момент в дитини вже судоми були, я не можу словами передати, як злякалася.
Нас залишили на швидкій, а зранку перевели у дитяче відділення. Марк зателефонував лиш в обід.
– Ти де? – спитав він.
– В лікарні. Марійка захворіла. Це донька твоя, якщо не забув.
– Я потім приїду.
І уявіть твого дня він не з’явився. Лиш написав, що йому зле після гуляння, перебрав трохи.
Марія дуже важко хворіла. За два дні до нас прийшов кардіолог, перевірити серце. І уявіть, це був мій Андрій. Солідний, поважний лікар, якого вважали найкращим. В серці тоді защемило в мене.
“Чого ж з ним не поїхала” – картала себе я.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
А він розповів, що в селі зустрів дівчину, на якій згодом одружився. В них прекрасна сім’я і двоє дітей.
Нас виписали за два тижні. Вийшовши з лікарні, побачили Марка. Він чекав з великою м’якою іграшкою. Донька побігла до свого тата. Натомість я категорично сказала:
– Ми їдемо до моєї мами.
– Що в ту конуру?
– Так. І не вмовляй. Я все вирішила. Твій вчинок гірший за зраду.
Ми поїхали до моїх батьків. Було важко опинитися вдома з багажем невдалого шлюбу. Наступного дня до мене приїхав не мій чоловік, а свекор. Він відразу почав:
– Ти робиш помилку. Повернись додому!
– Помилку я зробила, вийшовши за вашого сина.
– Ти ж знала, що він такий. Розуміла, що не зміниться!
– Так от тепер я хочу все змінити.
– І що ти робитимеш? З батьками, без грошей. Я тобі дещо запропоную. Повернись до мого сина. Я щомісяця даватиму тобі гроші. Живи та радій життю. Твоя донька все матиме, в неї буде гарна освіта, прекрасне житло. Подбай про неї! Не будь егоїсткою.
Він трохи погрався з онукою і пішов. Відтоді минув тиждень. А я не знаю, як вчинити. Невже краще змиритися й далі терпіти легковажну поведінку Марка? Я впевнена він завжди зраджував і нікого, крім себе, не любить.
Як мені бути? Що робити?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!