У шлюбі зі своєю дружиною я вже понад сім років.
З Дариною ми познайомилися зовсім випадково і жоден із нас тоді навіть гадки не мав, що в майбутньому у нас буде сім’я. А зараз ми виховуємо спільну дитину.
І спочатку, як і у всіх сімей, у нас усе було доволі непогано: робота, побут, відпочинок. Але останнім часом я почав помічати, якоюсь лінивою насправді виявилася моя Дарина. Її збайдужіння до всього просто виводить мене із себе.
Кохана вже чотири місяці сидить у декретній відпустці, однак у домі страшенний безлад, смачну їжу я куштую вкрай рідко, тому сили, як і терпіння, у мене вже закінчуються. Тепер я просто марю думкою про те, щоб Дарина знову пішла на роботу. Так її лінь хоча б буде чим виправдати.
А з малюком та хатніми справами я впораюся самотужки.
Я зовсім не розумію, що так сильно змінило мою дружину. Колись вона була дуже старанною та працьовитою, встигала і на роботі працювати, і вечерю смачну приготувати, і в домі все аж виблискувало чистотою. Саме за це я і цінував Даринку.
Втім, останнім часом усе це кудись зникло.
Напевне, у світі існують тільки дві людські якості, які я терпіти не можу: лінь та безвідповідальність. І саме вони зараз тісно переплітаються всередині моєї дружини.
Я втомився. Тому готовий сидіти з дитиною вдома, бо можу спокійно перейти на віддалену форму роботи. Однак за єдиної умови: Дарина працюватиме.
Я розумію, що декрет – це не формальність, але все ж, у моєї дружини не було ніяких післяродових ускладнень. Вона навіть хобі ніякого не має. Просто сидить в соцмережах, дивиться серіали та гортає стрічку новин. Дарина, прикриваючись дитям, навіть уваги належної малюкові не приділяє. Тому я готовий показати їй, що таке декрет.
Нещодавно розмовляв про це з нашими знайомими. Вони порадили дати дружині час прийти до тями після пологів, відпочити і звикнути до ролі матері. Але я не взяв їхніх слів до уваги. Чотири місяці – достатньо часу, щоб взяти себе в руки. Тож більше потурань Дарині я не робитиму.
До народження малюка ми були щасливою парою, а зараз… Я одружувався із зовсім іншою жінкою.
Прикро.
І так, мені зовсім не соромно говорити про це. Я взагалі планую покинути дружину, якщо нічого так і не зрушить з мертвої точки. Від дитини я, ясна річ, не відмовлюся, платитиму аліменти, але спілкування з Дариною припиню. Або й взагалі відсуджу в неї сина. У неї ж ніякої роботи, стабільного доходу чи власного житла.
Розповів свої плани матері. Сподівався, що вона підтримає мене. А вона натомість тільки сказала, що я занадто упереджено ставлюся до жінок. Мовляв, забагато хочу. Може, у чомусь і є її правда, але з іншого боку я можу дати чимало, тож і взамін хочу не менше.
Я з дитинства виховував себе сам, тож з власного досвіду знаю, що таке праця і гроші. Жаль, що цього не знає моя Даринка.
І гадки не маю, що буде далі, але хочу вірити, що скоро все зміниться. Ми з дружиною за сім років пройшли чимало, тож і з цим постараємося впоратися.
Може, Дарині і справді складно повертатися до звичного життя після пологів, але я готовий допомагати їй та підтримувати. Я все ж таки її чоловік. Вірю, що нам усе вдасться!
На чиїй стороні у цій історії ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!