Я втратила чоловіка через маму, котру довелось доглядати. А донька попереджала, що це велика помилка

Мені 65 років. І ще сім років тому в мене було все. Жила з чоловіком, з котрим мала міцний шлюб маже 40 років. Ми виростили чудову доньку і з радістю бавили онуків. Їх у нас двійко – хлопчик і дівчинка. Донька наша, Ліля, прекрасна матуся, хоча їй досить важко, чоловік зараз на війні, вона сама з усім справляється.

В 58 років я досі працювала, мала гарну роботу, мене цінували. Я отримувала пристойну зарплату, ще й донечці допомагала тоді. І ось раптом злягла моя мама. Їй тоді 80 виповнилося. Лікарі діагностували діабет. Я щодня їхала до неї, розривалась між домом, роботою та ненькою. Часом доводилось і на ніч в неї залишатися. 

Я ледве два роки витримала, щоб до пенсії дотягнути. А тоді вирішила звільнитися. Донечці ж ця ідея не сподобалась.

 – Ти що не розумієш, що без роботи зовсім змарнієш? Нащо звільняєшся? Краще знайди доглядальницю і повернись до нормального життя! 

 – Ти переймаєшся, що грошима не допомагатиму? 

 – Та зовсім ні! Просто мені тебе шкода. Діти до бабусі хочуть, а тебе увесь час нема! 

 – Ось так ти й мене на чужу людину згодом покинеш?

Ми страшенно посварилися. Та з кожним роком доглядати маму мені було дедалі важко. Ненька перестала ходити, доводилось її підіймати, спину через це зірвала. Однак хворіти просто не мала права, колола знеболювальне й бігла до мами. А одного разу повернулась додому, а чоловіка нема.

Пошепки

 – Пробач, та мені здається, я вже давно тебе втратив.

Виявилося, що чоловік вже кілька місяців мав стосунки з нашою сусідкою по дачі. Та я його не звинувачувала, він хотів уваги. А Люся щодня випікала смаколики й добре слово вміла сказати. Залишилась я одна з мамою. Переїхала до неї, а доньку у свою квартиру пустила. 

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Поступово я стала помічати, що життя повз мене проходить. Ніщо вже не тішить, ніщо не цікавить. Почалась війна, зять пішов країну захищати. А Лілі моїй зовсім важко було.

 – Мамо, це вже занадто. Ти мені потрібна! Уяви, в якому я стресі? Як дітям важко?

 – Ну, як я маму покину.

Донька образилась. Тепер не говорить зі мною. Мама вже зовсім старенька, навіть не впізнає мене. Нещодавно мені розповіли, що в сусідньому місті є заклад, де доглядають літніх людей в такому важкому стані. Це приватний хоспіс, утримання в якому досить дороге.

Я відчуваю, що мушу рятувати своє життя, інакше разом з мамою помру. Та совість не дає мені піти на цей крок. Що мені робити? І як налагодити стосунки з донечкою?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector