Я виховувала дітей чоловіка як рідних, а на випускний старшого сина раптом з’явилася його біологічна мати. Затамувавши подих, я чекала на реакцію сина

На особисте життя часу в Аліни ніколи не вистачало: то навчання в медичному університеті, то спроби влаштуватись на першу роботу…Так  молодість і пролетіла.

Романтичних стосунків за цей час в неї не було. Та і не сказати, що вона їх потребувала. Мабуть, через це Аліна і не знала, що має страшний діагноз.

Коли вона прийшла до гінеколога, її довго обстежували, робили різні аналізи, а потім винесли вирок: безпліддя.

Важко було уявити, як жити далі: ні чоловіка, ні дітей, ні перспектив… Роздуми перервав телефонний дзвінок. Це була мама. Аліна сподівалась, що хоч вона зможе якось її підтримати.

 ⁃ Алло, мамо. Яка я рада, що ти мене набрала! 

⁃ Добрий день, Аліно. Ваша мама знаходиться в першій лікарні. Терміново просимо приїхати, — почула вона по ту сторону слухавки.

«Господи, за що мені все це? Чому все це трапляється зі мною? Коли вже я зможу стати щасливою?» — крутилось у думках дівчини, доки вона їхала до мами в лікарню.

Як виявилось, з нею все було нормально. Невеликий забій на нозі: якийсь хлопчина підрізав її на самокаті.

Декілька днів жінка все ж пролежала в лікарні. Її донька весь цей час була поруч. Але важко вже було сказати, що саме тримало її в білих палатах: чи то турбота про маму, чи то симпатичний лікар, який за мамою був закріплений…

Пошепки

Так Аліна заміж і вийшла. Чоловіка зовсім не турбував її діагноз, бо від першого шлюбу він уже мав двох дітей. Жінка з усіх сил намагалась подружитись з хлопцями, але ніяк це їй не вдавалось. Вони постійно робили їй якісь капості, а вибачатись за це не поспішали…

⁃ Мабуть, мамою мені не судилось бути. Та і прийомною мамою теж, – роздумувала в голос Аліна перед шкільним святом старшого сина чоловіка.На це свято повинна була прийти і колишня її Ярослава. Вони одна одній не подобалось ніколи. Оксана була жінкою пихатою, складною і грубою. Любила всім показувати, що вони її недостойні. А хлопці маму любили, якою б вона не була.

І от сидять вони всі на одному ряду, очікуючи завершення шкільного свята. Атмосфера і без того напружена, та ще й організатор оголосила «хвилинку вдячності». Це такий момент, коли діти мають подарувати букет квітів найближчій у найдорожчій людині у своєму житті.

Аліна закрила очі, щоб не бачити, як колишня її чоловіка зловтішається своєю перемогою…А вже через кілька секунд в її рук ліг величезний букет.

⁃ Мамо Аліно, вибач, що ми іноді тебе ображаємо. Просто ми не знаємо, як показати тобі свою любов. Дякую, що ти живеш з нами, – сказав старший хлопець жінці.

Аліна не змогла стримати сліз. Невже весь цей час вона даремно себе картала? Невже вона змогла стати справжньою мамою, хоча й народити ніколи не зможе? Невже їй нарешті посміхнулась доля?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Чи може прийомна мама замінити рідну? Діліться вашою думкою!

Напишіть нам в коментарях у Facebook!