Я випадково дізналась, що маю бабусю. Знайшла її і очам своїм не повірила. Як тато міг так вчинити?

Родинні чвари – це найгірше, що може бути. Завжди дивувалась, чому близькі люди не можуть знайти спільну мову. Хоча в моїй сім’ї все також не солодко.

Тато поїхав на заробітки, коли мені було 10 років і не повернувся. Він зустрів там іншу жінку, українку. Ми кілька років навіть не здогадувалися про їх стосунки, а потім він просто перестав висилати гроші. І це було дивно, я завжди вважала, що батько добра людина.

 – Як тато так міг?

 – Доню, в життя всіляке буває. Але образу в серці тримати не можна – пояснювала моя мудра мама.

Мама довго не побивалась. Вона сильна жінка. Взяла все у свої руки й самотужки виростила мене. Згодом я почала спілкуватися з татом. Він казав, що шкодує. Навіть гроші на випускний вислав. Мама не забороняла. Та й вона на той момент вже зустріла прекрасного чоловіка. Мій вітчим Віталій став підтримкою для нас обох.

Згодом я вивчилась і заміж вийшла. Народилися діти. А потім, одного дня мій син прийшов зі школи й заявив:

 – Мамо, нам задали намалювати родинне дерево. Допоможи!

Увесь вечір я допомагала синові із завданням. А потім зрозуміла – зовсім нічого не знаю про батьків тата. Поїхала до мами і розпитала її, як так сталося. Те, що вона відповіла – мене шокувало:

 – Розумієш, твій тато посварився з бабусею ще до нашого весілля. І з братами своїми перестав спілкуватися. Щось вони там не поділили. Навіть я її не знаю. Чула лиш, що живе в селі. 

Пошепки

Після цієї розмови я вирішила знайти бабусю. Поїхала в це село і всіх розпитувала, де вона живе. А тоді натрапила на непримітну сільську хатинку. Все захаращене, занедбане. 

Знайшла, бачу – жінка старенька хвора, ледве ходить. Вона мене звичайно не впізнала. 

 – Я ваша онука, донька Івана.

 – Що, чесно?  – бабуся почала плакати. – Не думала, що доживу до цієї зустрічі.

Ми розговорилися. Виявилося, тато образився, бо вона мала ласий шматок землі. І віддала його старшому братові, в якого вже діти були. Пробачити мій батько такого не зміг. А тепер старенька, маючи трьох синів, залишилась одна, нікому не потрібна. Лише сусіди до неї приходять. Навіть ліки купити нікому.

Та сумно мені стало. Як тато так міг? Я залишилась у неї, прибрала, знайшла людину, щоб все полагодити. Тепер щотижня приїжджатиму. І обов’язково познайомлю її зі своїми дітьми. А татові все скажу! Може отямиться і приїде! Рідну матір не можна забувати!

Як вважаєте, навіть якщо ненька образила, хіба ж можна її залишати? Хто заслуговує на таку старість?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!