Кілька років тому моє життя змінилося. Ніколи не думав, що опинюсь в такій ситуації. У мене була сім’я – дружина Катя і дворічний син Миколка. Я почувався щасливим. Та коли почалась війна дружина сказала, що хоче поїхати до Німеччини.
– Але нащо? На Тернопільщині безпечно.
– Це наш шанс переїхати до Європи. Спочатку поїду я, влаштуюсь там. Потім заберу Миколку з мамою. А після війни ти до нас приєднаєшся.
Насправді я не розумів, чому Каті так погано в Україні. Я гарно заробляв, вона спокійно собі сиділа в декреті. Та її було не зупинити. А вже за два місяці знайомі мені розповіли, що дружина вже давно переписувалась з якимось німцем, збиралась мене покинути. Це була правда, Катя повідомила, що хоче розлучитися. Проте сина вона вирішила поки залишити зі мною. Вочевидь, її новий коханий не хотів ростити й забезпечувати чужу дитину.
Я важко це все пережив. Та дуже любив сина й тримався заради нього. А тоді в одній соцмережі познайомився з жінкою, котра потрапила в схожу ситуацію. Її чоловік покинув з донькою і залишився в Бельгії з коханкою. Ми стали розрадою один для одного. Скоро зустрілися. А вже за місяць я збагнув, усе це мало статися, аби я знайшов Марину.
Ми вирішили жити разом і виховувати мого сина і її доньку Злату наче спільних дітей. Вочевидь, подобалось це не всім. До нас додому часто приходила теща, мама Марини. Я ніколи не був проти, допомога з дітьми потрібна. Та якось почав помічати, що Галина Василівна приносить гостинці лише Златі. Ба більше, вона грається з онукою, а Миколку відштовхує, сварить його, принижує. Потім син мені сказав, що не хоче, щоб баба Галя приходила, бо вона його ображає.
Тоді я вирішив поспостерігати. Коли наступного разу прийшла теща – залишив в кімнаті ноутбук з увімкненою камерою. А самий сказав, що вийду на годинку у справах. Тим часом сів на лавку біля під’їзду і дивився це реаліті-шоу.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Галина Василівна принесла тістечка. Відразу дала одне Златі, а інше залишилось в пакетику. Миколка хотів взяти, та вона вдарила його по пальцях. А тоді вигнала в іншу кімнату. В сльозах мій маленький хлопчик вийшов. Я негайно прибіг у квартиру.
– Що ви за людина? Щоб я вашої ноги тут більше не бачив?
– Що сталось?
– Як ви можете так ставитись до Миколки. Я все бачив!
– Нормально я ставлюсь. Але він має розуміти, що я йому не рідна бабуся і не мушу його любити.
Я вигнав її. На вечір прийшла дружина, вона вже почула версію своєї мами. І прийняла її бік. Каже, що я маю розуміти, що це не так просто для старшого покоління. Та я не збираюсь це терпіти. Злату прийняв, як рідну, чому з моїм сином мають так чинити. Марина каже, що піде, якщо я не знайду з її мамою спільну мову.
Як мені бути? Навряд чи я ще колись зустріну таку жінку. Але дозволити, щоб сина ображали не можу.
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!