Я вирішила піти до тата і нарешті сказати йому все, що думаю. Він навіть не підозрює, як вплинув на моє життя

Щойно я прокинулась зранку в голові промайнула думка “Треба піти до тата”. Давно вже я в нього не була. А сьогодні він мені наснився, так лагідно посміхався. Кажуть, що якщо людина з’являється уві сні, то вона про тебе думає.

Я відразу почала збиратись. Вихідний, гріх не скористатись цим. Дорогою, я думала про все, що давно хотіла сказати татові. Найголовніше, я збиралась йому подякувати…

За те, що коли я народилась, а мамі зробили кесарів розтин і їй було вкрай важко – він був поруч. Не пішов святкувати з друзями, як заведено. Він випросив у лікаря, аби його впустили в палату, і в усьому допомагав неньці. Саме тато першим перевдягав мене, саме він прав пелюшки. А згодом замовив у друга, котрий їздив до Європи, перші підгузки.

За те, що потім, коли мама боялась брати мене на руки й купати – він геть усе робив самий. 

Або ж за те, що вчив мене читати. Годинами, стомлений після роботи сидів зі мною. Я ж була вперта, не хотіла займатись, а він вигадував якісь ігри, щоб я нарешті запам’ятала букви.

За те, що ніколи не був суворим. І коли я отримала трійку за табличку множення і мама страшенно сварила мене, він заспокоював і казав, що все це дрібниці, адже можна виправити.

Що вів мене в кондитерську і дозволяв обирати будь-які ласощі. Це досі наш секрет. 

За те, що не примушував ходити в музичну школу, котру я ненавиділа. А дозволив покинути її та піти в художню.

А ще підтримав, коли я вирішила не вступати до вишу, а піти на курси програмування. Їхав до Києва, аби купити мені дорогий комп’ютер. Тоді це було наче дикість. Та лише завдяки цьому я у 22 роки купила власну квартиру. 

Пошепки

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

За те, що ніколи не порівнював з іншими, а наголошував, що я одна така, особлива.

 Чи за те, що обійняв, коли я розійшлася з коханим і згодом вмовив до нього не повертатись.

За те, що коли я народила, а мій чоловік був на війні, залишився зі мною. І першим перевдягнув мого сина, навчив міняти підгузки.

Дякую, що завжди вірив в мене і жодного разу не підвів!

Ще так багато є речей, які не можна забувати. Та поки я згадувала – вже прийшла. Сіла на лавку біля пам’ятника з якого усміхався красивий тато і почала говорити. Як мені шкода, що я не встигла усе це сказати йому у вічі. Та я спокійна, він знав…

Тато вже не обійме, не навчить рибалити мого сина. А він так хотів. І хоча батько вже пів року не поруч – я знаю, він допомагає і завжди вірить в мене!

Стосунки з татом – це найважливіше для дівчинки. Згодні? За що б ви подякували своєму?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector