Пів року тому мого єдиного синочка Валентина забрали на війну. Це стало серйозним ударом для нас усіх, адже у нього щойно народилась донечка і він лишень рік був у шлюбі. Тож наостанок він мене попросив:
– Допомагай моїй коханій, підтримуй її!
– Неодмінно синку, ми ж сім’я!
Я тоді вирішила, що щодня ходитиму до невістки, як на роботу. Ото з самого ранку поснідаю і вирушаю. Люда відчиняє сонна й нечесана.
– Ти що досі спиш?
– Так, Маринка всю ніч плакала, ми лишень заснули.
– Ну, нічого, всі через це пройшли, скоро в неї сон налагодиться.
– Ви не мусите щодня приходити. Якщо що – я зателефоную.
– Я синові обіцяла. Та й поглянь, що в тебе тут коїться, безлад страшний.
Я відразу бралась за прибирання в неї. Лишень в шафи ніколи не лізла, не зручно все ж якось було. І довго не могла збагнути, чому в квартирі такий важкий запах стоїть. І ось якось, коли Люда пішла з дитиною гуляти в парк я все ж зазирнула в шафу. Боже такого жаху я ніколи ще не бачила. Брудні речі разом з чистими, все просто запхане на полиці. А ще чимало одягу з характерним ароматом секонд-хенду. Терпець мені увірвався. Взяла сміттєві пакети і гамузом все туди скинула. Й винесла в коридор.
Раптом прийшла невістка:
– Що тут відбувається?
– Як ти не в змозі навести порядок у шафах, то я все це викину в сміття. Сморід страшний. Там навіть шкарпетки брудні були. Я вже мовчу, що ти тягаєш одяг з тих магазинів з Європи.
– Я довго терпіла, з поваги до чоловіка. Та з мене досить! Більше не приходьте.
– Ось ти нахаба невдячна!
Я вийшла й відразу синові подзвонила.
– Ну й дружину ти собі знайшов. Я все робила, як ти просив, ходила й допомагала їй, а вона мене вигнала!
– Мамо, їй важко, а ти не допомагала, а ходила контролювати і критикувати. Як Люда не хоче тебе бачити, то не ходи!
Я повірити не могла, що син підтримав її, а не мене. Хіба ж він не розуміє, що треба вчити цю дівку, бо так і буде нечепурою. І взагалі, як можна дозволяти жінці так спілкуватися з мамою? Як би ви на таке реагували? І що поганого я зробила?