Ми з чоловіком були надзвичайно щасливі, коли я завагітніла. Думали, наші батьки також зрадіють. Сподівались, що допоможуть житло придбати, адже ми з друзями на квартирі жили. Та моя мама лишень сказала, що дарма я так поспішила, не розумно під час війни дітей заводити.
– Але ж ти нам допоможеш? Ми хотіли квартиру однокімнатну купити.
– Дорогенька, хто ж зараз в Україні нерухомість купує? Війна. Я тобі зараз дам 20 тисяч, а завтра тікати доведеться.
– Ти ж знаєш, у нас безпечно.
– Не вигадуй, про це не може й бути мови.
Уявіть, мама 10 років в Італії, а мені лише одяг і продукти час від часу висилає. Всі гроші на себе витрачає, насолоджується життям. Торік навіть пластичну операцію зробила. А допомогти єдиній дитині нікому.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Потім ми звернулися до батьків чоловіка. Свекруха зреагувала трохи краще.
– Боже, яка радість! Щастя яке!
– Так, ми сподівалися ви нам допоможете трохи. Хочемо однокімнатну квартиру взяти. Якби ж ви хоч пів суми дали – ми б решту знайшли де позичити.
І тут ми дізналися, що свекри усі свої заощадження віддали сестрі мого чоловіка – Ілоні, котра поїхала до Англії нове життя починати. А для сина в них немає ні копійки.
Саме тому після народження сина я навіть не зателефонувала батькам. А коли ми планували хрестини вирішили зробити скромні, лише в церкві з хрещеними. Жодних ресторанів і застіль не буде і родичів лицемірних з їхньою фальшивою любов’ю мені не треба. Коли про це дізналась свекруха – страшенно образилась. Та мені байдуже. Усім друзям батьки допомагають, а ми, наче сироти.
А ви б спілкувались з такими родичами?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!